Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 16

У пансіоні-інтернаті також жили учні гімназії, яких готували до вступу в університет. Тут же навчалися хлопчики-співаки придворної капели. Саме сюди і вступив Франц.

Всіма музичними заняттями у конвікті керував Венцель Ружичка. Чех за походженням, він більшу частину життя провів у Відні. Приходячи до конвікту двічі па тиждень, він давав хлопчикам уроки гри на фортепіано, органі та альті, вів заняття з теорії музики. Оркестр конвікту під керуванням Ружички скоро досягнув високого виконавського рівня: в його репертуарі були симфонії Гайдна, Моцарта і навіть перші дві симфонії Бетховена. Але, поряд з цими творами, виконувалися малозначні, хоч і мелодійні, увертюри другорядних віденських композиторів.

Заняття оркестру приваблювали віденську публіку. В погожі вечори, коли вікна були відчинені, біля конвікту збирався великий натовп людей. Повертаючись з прогулянки, вони заповнювали провулок і слухали гру оркестру. Тоді через провулок не можна було пі проїхати, ні пройти. Музичний майстер, що жив навпроти конвікту, поспішав винести дамам стільці. Під вікнами панувала глибока тиша — зовсім як у залі під час концерту… Майстер пишався: «Ось як грають хлопчики конвікту! Ось який наш маестро пан Ружичка!»

Музичні заняття — гра в оркестрі та індивідуальні уроки з Ружичкою — були для Франца єдиною відрадою його життя у конвікті. Спочатку на оркестрових репетиціях Франц не грав, а тільки підносив ноти й пульти. Через якийсь час Ружичка посадив новачка для проби до других скрипок. Слух досвідченого музиканта підказав йому, що хлопчик чудово читає з листа і грає дуже чисто. Тоді Ружичка став поступово привчати його замість себе керувати оркестром. Юні музиканти враз визнали новенького. Франц був скромний, добрий і лагідний, але фальшивої гри не терпів.

Якось під час вечірньої репетиції Франц відчув на собі чийсь пильний погляд. Ні на мить не перериваючи гри, він повернувся і побачив, що на нього уважно дивиться один вихованець-юрист, якого він раніше вже помічав у оркестрі. Цей хлопчик був значно старший за Франца. Він уважно слухав гру Шуберта — ведучого у групі других скрипок. Франц час од часу ловив на собі його допитливий погляд. Репетиція закінчилась і, вкладаючи скрипку в футляр, Шуберт почув розмову між старшими вихованцями— юристом і його товаришем. Вони захоплено говорили про Фрапца, і у нього на серці, можливо, вперше за весь час навчання в конвікті, потеплішало…

Після найближчої репетиції, на яку Франц чекав з особливим хвилюванням, юнак-юрист підійшов до Шуберта. Між ними зав’язалася жвава бесіда, і хлопці вийшли разом, обговорюючи музику, яку грали на занятті оркестру.

— Як тобі сподобався менует із симфонії Моцарта?

— Я не знаю нічого більш захоплюючого, ніж ця симфонія, — відповів Франц хлопцеві, як давньому знайомому. — Вона мене вражає. А тріо в менуеті… це ж… — він помовчав секунду, — це спів ангелів.

По дорозі Йозеф Шпаун — так звали нового Францового співрозмовника — розповів про концерт в Шенбруні. Там, у салоні ерцгерцога Рудольфа, гру оркестру слухав Бетховен. Сам Бетховен! — Франц був приголомшений, адже виступ цей був всього за кілька місяців до його вступу в конвікт. Як він мріяв про зустріч з великим композитором! Усе, що йому доводилося чути із музики Бетховена, глибоко хвилювало його. Ось і в оркестрі вони грали перші дві симфонії і ще Сьому, ля-мажорну. Франц говорив про неї із захопленням.