Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 14

— Мабуть, час починати з Францом уроки музики, — вирішив батько. На скрипці він учив його сам, як і всіх інших дітей, а фортепіанною грою з ним мав займатися брат Ігнац. Хай це буде для нього перша вчительська практика.

Так почалися для Франца дні навчання… Батькові уроки були цікаві. Він показував, як треба тримати скрипку, смичок, і маленький Франц старанно виконував завдання Франца-старшого. Дуже скоро він уже грав короткі п’єси. Навчання гри на фортепіано пішло ще швидше. Ігнац з радістю розповідав батькам про надзвичайні успіхи свого маленького учня.

— Мине ще трохи часу, — казав він, — і Францові потрібен буде справжній вчитель, а не такий, як я.

— Нічого, нічого, — заспокоював його батько, — ти ще багато чого можеш навчити малюка.

Через кілька місяців «пророцтво» Ігнаца збулося. Під час уроку Франц сказав братові:

— Здається, я вже можу грати без тебе. Все, що ти показуєш мені на уроках, я вже знаю…

Старший брат відповів меншому коротко й по-діловому:

— Мабуть, твоя правда, Франце. Ти пішов далеко, хоча вчишся недавно. Напевно, батько скоро відведе тебе до пана Хольцера.

— І я співатиму в його хорі? — Францові оченята заблищали.

— Гадаю, будеш не тільки співати, а й грати в оркестрі й навіть займатися з паном Хольцером контрапунктом та генерал-басом.

Мова йшла про Міхаеля Хольцера — регента церковного хору в передмісті Ліхтенталь. У Хольцера, досвідченого педагога і грамотного музиканта, вчилося багато дітей передмістя, в тому числі й Францові брати. Платою за навчання була участь хлопчиків у церковному хорі та оркестрі. На цих умовах гадали влаштувати й Франца, коли йому пішов восьмий рік.

Старий регент зустрів Франца-Теодора привітно — обидва його сини були слухняні, старанні. Перевіривши музичні дані хлопчика, послухавши його гру на скрипці та фортепіано, Хольцер послав його погуляти й сказав батькові:

— У вашого хлопчика здібності незвичайні. Важко зараз говорити, що з нього вийде. Але гадаю, що вчити його буде легко й цікаво, і я робитиму це з великим задоволенням.

— Ви надто добрі, вклонився Франц-Теодор, прощаючись.

І справді, уроки з Фрапцом приносили Міхаелю Хольцеру справжню насолоду. Легко й швидко схоплював хлопчик усі «премудрості» музичної науки, тонко відчував найскладніші сполучення акордів, чутливо сприймаючи музику, і Хольцеру часом здавалося: майже все, що він показував Францу, той уже знав. Уроки перетворювалися у бесіди рівних за знаннями музикантів, і велика різниця у віці анітрохи не заважала. Невдовзі регент перекопався, що Францові необхідно вчитися музики по-справжньому, серйозно і у великих музикантів. Проте Хольцер добре знав хлопчикового батька і розумів, що буде нелегко переконати в цьому старшого Шуберта.

Якось після закінчення відправи Хольцер попросив Франца покликати батька.

— А сам можеш іти, ти вільний, — і він ласкаво погладив по голівці свого улюбленця.

Франц-Теодор Шуберт прийшов до Хольцера, як завжди, «застебнутий на всі гудзики», стриманий, мовчазний.

— Може, ви невдоволені Францом? — спитав він після звичайного привітання.