Читать «Рибалки» онлайн - страница 103

Батько мовчки вів машину вулицею, котра того вечора була людна й жива. Ми об’їхали великий стадіон із прожекторами й незліченною кількістю нігерійських прапорів. Велика статуя Оквараджі, котра височіла над цією частиною міста, завжди викликала в мене захоплення. Дивлячись на неї, я помітив якогось чималого, з виду хижого чорного птаха, що примостився на голові статуї. Ми проїхали правою стороною двобічного провулка, що вивів нас із нашої вулиці, поки не дісталися риночку на відкритому майданчику на тротуарі. Машина сповільнилася, долаючи невимощену ділянку дороги, засипану грудками землі. Далі з одного боку дороги лежали рештки курячого тіла, розчавлені об асфальт, а навколо них лежало пір’я. За кілька метрів від них я побачив собаку, що вечеряв вмістом розідраної торби сміття, запхнувши до неї усю голову. Звідти машина помалу їхала між ваговитими вантажівками й напівпричепами, яких водії наставили з обох боків дороги. Жебраки тримали таблички, що рекламували їхні негаразди — «я сліпий, будь ласка, поможіть» або «Лоренс Оджо, жертва опіків, потребую допомоги», — і стояли, як почесна варта, з обох боків дороги через ринок. Один із них, чоловік, якого я упізнав, бо в різні часи бачив його на кожному метрі нашої вулиці — біля церкви, біля пошти, біля моєї школи й навіть на ринку — пересувався на невеличкій дошці з роликами, вдягнувши на руки потріскані човганці. Проминаючи «Радіостанцію штату Ондо», ми незграбно вклинилися в кільцевий потік машин у центрі Акуре, посередині якого стояли статуї трьох чоловіків, що били в традиційні барабани. Навколо круглого бетонного майданчика під статуями росли кактуси, що боролися з невисокою травою.

Батько припаркував машину перед жовтою будівлею і трохи посидів за кермом, ніби щойно зрозумів, що припустився помилки. А тоді я збагнув, чому він почав так вважати. З машини, що стояла перед нашою, виходили люди, котрі оточували чоловіка середнього віку, який навіжено реготав і розмахував чималим пенісом, що стирчав із застібки на штанях. Цей чоловік дуже скидався на Абулу, але мав трохи світліше обличчя і виглядав краще. Щойно побачивши його, батько повернувся до нас і сказав:

— Ngwa, закрийте очі й помолімося за маму — бігом!

Він глянув на заднє сидіння й побачив, що я й досі дивлюся на того чоловіка.

— Усім зараз же закрити очі! — гаркнув він. Перевіривши, чи ми всі виконали його наказ, він сказав: — Бенджаміне, читай молитву.