Не на Вкраїні, а далеко,Аж за Уралом, за Елеком,Старий недобиток варнакМені розказував отакПро сю криницю москалеву,А я, сумуючи, списав,Та рифму нищечком додав,Та невеличку і дешеву(Звичайне, крадене) зобгавТобі поему на спомини,Мій друже щирий, мій єдиний!
І
Після великої зими,За Катерини за цариці,Москаль ту викопав криницю;А як він викопав, то миОце й розкажемо в пригоді,А ви записуйте, не шкодитьТакую річ і записать.Бо се не казка, а билиця,Або бувальщина, сказать.Отак пишіть. Була криниця,Ні, не криниця, а село,Пишіть, давно колись булоМежи садами, при долині,Таки у нас на УкраїніБуло те Божеє село.В селі тому вдова жила,А у вдови дочка рослаІ син малоліток.Добре мати дітокБагатому, хвалить БогаВ розкошах! А вбогійВдові не до того,Бо залили за шкуру сала,Трохи не пропала.Думала іти в черниціАбо вбитись, утопитись,Так жаль маленьких діток стало.Звичайне, мати, що й казать,Та, може, ждався-таки й зять,Бо вже Катруся підростала(Катрусею вдовівна звалась).Чи вік же їй продівувать?Зносити брівоньки нізащо.Хіба за те, що сирота?А красота-то красота!Мій Боже милий! А трудяще,А чепурне, та роботяще,Та тихе. Бач, і сирота,А всім була навдивовижу.Бувало, вигляне із хижі,Як тая квіточка з роси,Як теє сонечко з-за хмари.Ввесь похолону, неживийСтою, бувало. Ані кара,Ні муки, кайдани,Ніже літа, сину,Тії сили не втомили…Отак і загину!Так і згину. Бо дивися:Смерті сподіваюсь,А ридаю, мов дитина,Як я нагадаюКатерину. Слухай, сину,Мій друже єдиний!Слухай добре, та записуй,Та на Україні,Як Бог тебе допровадить,То розкажи, сину,Що ти бачив дияволаСвоїми очима.
