На ниву в жито уночі,На полі, на роздоллі,Зліталися поволіСичі —Пожартувать,Поміркувать,Щоб бідне птаство заступить,Орлине царство затопитьІ геть спалить,Орла ж повісить на тичиніІ при такій годиніРеспубліку зробить!І все б, здавалося? А ні,Щоб не толочили пашні…Воно було б не диво,Якби хто інший на тій нивіСильце поставив, а то зирк!Таки голісінький мужикПоставив любо. Та й пішовВ копиці спать собі, а рано,Не вмившися, зайшовГостей довідать… «Та й погані!Усі до удного сичі —Оце тобі вари й печи!»Щоб не нести додомуТаке добро, то повбивав,А інших гратися оддав,Приборканих, ворунамІ не сказав нікому.
* * *
Та не дай, Господи, нікому,Як мені тепер, старому,У неволі пропадати,Марне літа коротати.Ой піду я степом-лугомТа розважу свою тугу.Не йди, кажуть, з ції хатиНе пускають погуляти.
ТИТАРІВНА
Давно се діялось колись,Ще як борці у нас ходилиПо селах та дівчат дурили,З громади кпили, хлопців билиТа верховодили в селі,Як ті гусари на постої.Ще за гетьманщини святої,Давно се діялось колись.У неділю на селі,У оранді на століСиділи лірники та гралиПо шелягу за танець.Кругом аж курява вставала.Дівчата танцювалиІ парубки… – Уже й кінець!Ануте іншу! – Та й це добра! —І знову ліри заревли,І знов дівчата, мов сороки,А парубки, узявшись в бокиНавприсядки пішли.……………………………………………….Найкращий парубок МикитаСтоїть на лаві в сірій свиті,Найкращий хлопець, та байстрюк,Байстрюк собі, та ще й убогий,Так і нікому не до його,Стоїть собі, як той…Плечима стелю підпираєТа дивиться і замираєНа титарівну… А та в квітах,Мов намальована, стоїтьСама собі, і на МикитуНеначе глянула!… Горить!Горить Микита в сірій свиті!Шеляга виймаєІ за того остатньогоМузику наймає,І нерівню титарівнуУ танець вітає!!– Одчепися, пройдисвіте! —І зареготаласьТитарівна, – хіба тобіНаймичок не стало! —Насміялась титарівнаЗ бідного Микити.Насміялася при людях,Що він в сірій свиті!Буде тобі, титарівно!Заплачеш, небого,За ті сміхи!…Де ж Микита?В далеку дорогуПішов собі… З того часуНе чуть його стало…З того часу титарівніЩось такеє сталось!Додому плачучи, прийшла,І спати плачучи лягла,І не вечеряла!… Не спала,Яка лягла, така і встала,Мов одуріла! Що робить?Сама не знає! А Микита,Неначе сич, у сірій свитіПеред очима все стоїть!Мара, та й годі! Титарівно!В недобрий час з того нерівніТи насміялась… Стало жальТобі його… Нудьга, печальІ сором душу оступила,І ти заплакала! Чого?Того, що тяжко полюбилаМикиту бідного того!Диво дивнеє на світіЗ тим серцем буває!Увечері цурається,Вранці забажає!Та так тяжко забажає,Що хоч на край світаШукать піде… Отак теперНе знає, де дітись,Титарівна… Хоч у воду,………………………………………Аби до Микити…Стережітесь, дівчаточка,Сміятись з нерівні,Щоб не було і вам того,Що тій титарівні!Як та билина засихала,А батько, мати турбувались,На прощу в Київ повезли.Святими травами поїлиІ все-таки не помогли!Втоптала стежку на могилу,Все виглядать його ходила.І стежка стала заростать,Бо вже нездужає і встать.Так от що сміхи наробили!А він канув, провалився,Його вже й забули,Чи й був коли? Год за годомТри годи минули.На четвертий год, в неділю,У оранді на селі,На широкому століСліпі лірники сиділи;По шелягу бралиІ ту саму грали,Що й позаторік. ДівчатаТак само дрібно танцювали,Як і позаторік.Завзятий,У синій шапці, у жупані,В червоних, як калина, штанях,Навприсідки вліта козакТа ще й приспівує отак:«Та спасибі батькові,Та спасибі матері,Що нас добули!Як нас добували,Жито розсипалиВночі на печі…»«Горілки! Меду! Де отаман?Громада? Соцький? Препогане,Мерзенне, мерзле парубоцтво,Ходіте биться! Чи бороться,Бо я борець!…»Не неділю,Не дві, не три і не чотири!Як тій болячці, як тій хиріГромадою годилиТому борцеві… Вередує,Як той панич… І де взялось?Таке хиренне? Все селоПроклятого не нагодує.А він собі гуляє, п’єТа хлопцям жалю завдаєТими дівчатами. ДівчатаАж понедужали за ним.Такий хороший та багатий!Уже й не бореться ні з ким,А так собі гуляєТа вечорами у садочокДо титаря вчащає.А титарівна зострічає,Приспівує, примовляє:«Чи не той це Микита,Що з вильотами свита?»Той це, той, що на селіТи насміялася колись.А тепер сама до йогоУ садочок ходиш,Сама йому, байстрюкові,Як панові, годиш!Не день, не два титарівнаВ садочок ходила,Не день, не два, як панові,Микиті годила!Догодилась титарівнаДо самого краю.І незчулась!Дні минули,Місяці минають,Мина літо, мина осінь,Мина сьомий місяць, осьмий,Уже й дев’ятий настає.Настане горенько твоє!………………………………..У титаря у садочку,У яру, криницяПід вербою… До криниці,Не води напиться,Ледве ходить титарівнаТрохи пожуриться,Поплакати, погадати,Як їй дівувати?Де їй дітись од сорома,Де їй заховатись?……………………………..Раз увечері зимоюУ одній свитиніІде боса титарівнаІ несе дитину.То підійде до криниці,То знов одступає.А з калини, мов гадина,Байстрюк виглядає!Положила на цямринуТитарівна синаТа й побігла… А МикитаВиліз із калиниТа й укинув у криницю,Неначе щеня те!А сам пішов, співаючи,Соцькому сказати,Та щоб ішов з громадоюДитину шукати!!У неділеньку раненькоЗбиралася громадонькаТа криницю виливали,Та дитя теє шукали.Найшли, найшли твого сина,Титарівно, в баговинні.Ой узяли безталанну,Закували у кайдани,Сповідали, причащали,Батька, матір нарікали,Громадою осудилиІ живую положилиВ домовину!… й сина з нею!Та й засипали землею!Стовп високий муровали,Щоб про неї люде знали,Дітей своїх научали,Щоб навчалися дівчата,Коли не вчить батько, мати.Борця того в селі не стало;А люде в Польщі зострічалиЯкогось панича; питав,Чи жива, каже, титарівна?Чи насміхається з нерівні?Ото він самий! ПокаравЙого Господь за гріх великийНе смертію – він буде жить,І сатаною-чоловікомВін буде по світу ходитьІ вас, дівчаточка, дуритьВовіки.
