Із-за гаю сонце сходить,За гай і заходить.По долині увечеріКозак смутний ходить.Ходить він годину,Ходить він і другу.Не виходить чорнобриваІз темного лугу,Не виходить зрадливая…А з яру та з лісуЗ собаками та псарямиЇде пан гульвіса.Цькують його собаками,Крутять назад рукиІ завдають козаковіСмертельниє муки;У льох його, молодого,Той пан замикає…А дівчину покриткоюПо світу пускає.
* * *
І знов мені не привезлаНічого почта з України…За грішнії, мабуть, ділаКараюсь я в оцій пустиніСердитим Богом. Не меніПро теє знать, за що караюсь,Та й знать не хочеться мені.А серце плаче, як згадаюХоч невеселії случаїІ невеселії ті дні,Що пронеслися надо мноюВ моїй Україні колись…Колись божились та клялись,Братались, сестрились зо мною,Поки, мов хмара, розійшлисьБез сльоз, роси тії святої.І довелося знов меніЛюдей на старості… Ні, ні,Вони з холери повмирали,А то б хоч клаптик переслалиТого паперу……………………………………………Ой із журби та із жалю,Щоб не бачить, як читаютьЛисти тії, погуляю,Погуляю понад моремТа розважу своє горе,Та Україну згадаю,Та пісеньку заспіваю.Люде скажуть, люде зрадять.А вона мене порадить,І порадить, і розважить,І правдоньку мені скаже.
* * *
І небо невмите, і заспані хвилі;І понад берегом геть-геть,Неначе п’яний, очеретБез вітру гнеться. Боже милий!Чи довго буде ще меніВ оцій незамкнутій тюрмі,Понад оцим нікчемним моремНудити світом? Не говорить,Мовчить і гнеться, мов жива,В степу пожовклая трава;Не хоче правдоньки сказать,А більше ні в кого спитать.
* * *
І широкую долину,І високую могилу,І вечернюю годину,І що снилось-говорилосьНе забуду я.Та що з того? Не побрались,Розійшлися, мов не знались.А тим часом дорогіїЛіта тії молодіїМарне пронеслись.Помарніли ми обоє —Я в неволі, ти вдовою,Не живем, а тілько ходимТа згадуєм тії годи,Як жили колись.
* * *
Коло гаю в чистім полі,На самій могилі,Дві тополі високіїОдна одну хилить.І без вітру гойдаються,Мов борються в полі.Ото сестри-чарівниці —Отії тополі.Закохалися обидвіВ одного Івана;А Іван, козак звичайний,Обох їх не ганив,А лицявся то з тією,То з другою любо…Поки в яру увечеріПід зеленим дубомНе зійшлися усі троє.– Отак-то ти, кате!Згнущаєшся над сестрами… —І пішли шукатиТрути-зілля, щоб ІванаЗавтра отруїти.Найшли зілля, накопалиІ стали варити.Заплакали, заридали…А нема де дітись,Треба варить. Наварили,Йвана отруїлиЙ поховали коло гаюВ полі на могилі.І байдуже? Ні, не дуже.Бо сестри ходилиЩо день Божий вранці-раноПлакать над Іваном,Поки самі потруїлисьТим зіллям поганим.А Бог людям на наукуПоставив їх в поліНа могилі тополями.І тії тополіНад Іваном на могилі,Коло того гаю,І без вітру гойдаються,І вітер гойдає.
[МАРИНА]
Неначе цвяшок, в серце вбитий,Оцю Марину я ношу.Давно б списать несамовиту,Так що ж? Сказали б, що брешу,Що на панів, бачиш, сердитий,То все такеє і пишуПро їх собачії звичаї…Сказали б просто – дурень лаєЗа те, що сам крепак,Неодукований сіряк.Неправда! Єй-богу, не лаю.Мені не жаль, що я не пан,А жаль мені, і жаль великийНа просвіщенних християн.………………………………………………І звір того не зробить дикий,Що ви, б’ючи поклони,З братами дієте… ЗакониКатами писані за вас,То вам байдуже, в добрий часУ Київ їздите щорокуТа сповідаєтесь, нівроку,У схимника!…Та й те сказать,Чого я турбуюсь?Ані злого, ні доброгоЯ вже не почую.А як, кажу, хто не чує,То тому й байдуже.Прилітай же з України,Єдиний мій друже,Моя думо пречистая,Вірная дружино,Та розкажи, моя зоре,Про тую Марину,Як вона у пана злогоІ за що страдала.Та нищечком, щоб не чулиАбо не дознались.А то скажуть, що на шляхуЧинимо розбої,Та ще дальше запровторять.Пропадем обоє………………………………………….………………………………………… Недавно це було.Через село весілля йшло,А пан з костьолу їхав,Чи управитель, а не пан.За вихилясами придан,За зиком та за сміхомНіхто й не бачив, як проїхавТой управитель, лях ледачий.А він так добре бачив,А надто молодую.За що пак милує ГосподьЛихую твар такую,Як цей правитель?… Другий год,Як він з німецькими плугамиЗабрався голий в цей куток.А що тих бідних покритокПустив по світу з байстрюками,Отже, й нічого! А жонатийІ має двоє діточок,Як ангеляточок.Дивітесь, вийшла погуляти,Мов краля, пані молодаяЗ двома маленькими дітьми.Із коча пан мій вилізаєІ посила за молодим.А потім діточок вітаєІ жінку, кралю молодую,Аж тричі, бідную, цілує.І, розмовляючи, пішлиСобі в покої… НезабаромІ молодого привели.Назавтра в город одвезлиТа й заголили в москалі!Отак по нашому звичаюНе думавши, кончають!А молода? Мабуть, без париСудилось Господом зноситьКрасу і молодость… Мов чари,Розсипалось та розлилось,І знову в люде довелосьПроситись в найми? Ні, не знову:Вона вже панна покойова,Уже Марисею зовуть,А не Мариною! НайпачеСердешній плакать не дають,Вона ж сховається та й плаче.Дурна, їй шкода мужикаТа жаль святого сіряка,А глянь лиш гарно кругом себе —І раю кращого не треба,Чого ти хочеш, забажай,Всього дадуть, та ще й багато!Не треба, кажеш, дайте хату!Цього вже лучше й не благай,Бо це… сама здорова знаєш…Дивися, огирем якимСам пан круг тебе похожає,Уже чи добрим, чи лихим,А будеш панською ріднею,Хіба повісишся!… За неюПриходила матиУ пана просити.Звелів не пускати,А як прийде, бити —Що тут їй робити?Пішла, ридаючи, в село,Одним-одне дитя булоТа й те пропало………………………………………….Неначе ворон той летячиПро непогоду людям кряче,Так я про сльози, та печаль,Та про байстрят отих ледачих,Хоть і нікому їх не жаль,Розказую та плачу.Мені їх жаль!… Мій Боже милий,Даруй словам святую силу —Людськеє серце пробивать,Людськії сльози проливать,Щоб милость душу осінила,Щоб спала тихая печальНа очі їх, щоб стало жальМоїх дівчаток, щоб навчилисьПутями добрими ходить,Святого Господа любитьІ брата миловать…НасилуПрийшла додому, подивилась:Цвіти за образом святим,І на вікні стоять цвіти,На стінах фарбами хрести,Неначе добрая картина,Понамальовані… Марина!І все Марина, все сама!Тілько Мариночки нема.І ледве-ледве вийшла з хати,Пішла на гору, на проклятіПалати глянуть, та й пішлаАж до палат, під тином сілаІ ніч цілісіньку сиділаТа плакала. Уже з селаВатажники ватагу гнали,А мати плакала, ридала.Уже і сонечко зійшло,Уже й зайшло, смеркати стало,Не йде, сердешная, в село,Сидить під тином; проганяли,Уже й собаками цькували —Не йде, та й годі…А Марина в сукні білій,Неначе білиця,Богу молиться та плаче,Замкнута в світлиці.Опріч пана, у світлицюНіхто не вступає,Сам і їсти їй приносить,І просить, благає,Щоб на його подивилась,Щоб утерла очі…І дивитися не хоче,І їсти не хоче.Мордується лях поганий,Не зна, що й почати.А Марина в’яне, сохнеУ білих палатах.Уже й літо минулося,Зима вже надворі,А Марина сидить собі,Уже й не говорить,І не плаче… Отак їїДоканав, небогу,Той правитель… а все-такиНе вдіє нічого,Хоч заріж її, та й годі,Така вже вродилась.Раз увечері зимоюМарина дивиласьНа ліс чорний, а з-за лісуЧервоний, діжою,Місяць сходив… – І я колисьБула молодою… —Прошептала, задумалась,Потім заспівала:«Хата на помості,Наїхали гості,Розплітали косиТа стрічки знімали,А пан просить сала,А чорт їсти просить.Гуси, гуси біліВ ірій полетіли,А сірі на море!…»………………………………Завили пси надворі,Зареготалися псарі,А пан червоний, аж горить,Іде в світлицю до Марини,Як Кирик п’яний…Ніби в хаті,На холоді сердешна матиПід тином знай собі сидить.Стара неначе одуріла.Мороз лютує, аж скрипить,Луна червона побіліла,І сторож боязно кричить,Щоб злого пана не збудить.Аж глядь – палати зайнялись.Пожар! пожар! І де взялисяТі люде в Бога? Мов з земліРодилися, і тут росли,Неначе хвилі, напливалиТа на пожар той дивувались.Та й диво там таки було!Марина гола-наголоПеред будинком танцьовалаУ парі з матір’ю! – і страх —З ножем окровленим в рукахІ приспівувала…«Чи не це ж та кумася,Що підтикалася!…Як була я паніВ новому жупані,Паничі лицялись,Руку цілували!…»(До матері).А ви до мене на весілляЗ того світу прийшли?Мені вже й косу розплели,Та пан приїхав… Гиля! Гиля!Чи то не гуси, то пани,Дивися, в ірій полетіли,Агу! Гиля! До сатани.До чорта в гості! Чуєш! Чуєш!У Києві всі дзвони дзвонять.Чи бачиш, он огонь горить,А пан лежить собі, читаєІ просить пити… А ти знаєш,Що я зарізала його?…Дивися, онде головнеюСтоїть на комині. Чого,Чого ти дивишся на неї?Це мати! мати! Не дивись!А то з’їси. Ось на, давись!(Дає дулі і співає).«Полюбила москаля,Та ще й зуби вискаля!Москалі! москалі!Запасок навезли,ПаничіДукачів,А поповичі з містаНавезли намиста!…Бий, дзвоне, бий,Хмару розбий,Нехай хмараНа татари,А сонечко на христьяне,Бий, дзвоне, бий!»
