Ходімо спать, бо завтра раноДо церкви підемо; поганийДивися, лізе цілувать.Ось тобі, на!…
Мати
Ходімо спать.
(До людей).
Хрещені люде, поможіте!
Марина
Беріть мене! Беріть, в’яжіте,Ведіть до пана у світлицю!А ти чи підеш подивиться,Якою панною МаринаУ пана взаперті сидить?І в’яне, сохне, гине, гинеТвоя єдиная дитина,Твоя Мариночка…
(Співає).
«Ой гиля, гиля, сірії гуси,Гиля на Дунай.Зав’язала головоньку,Тепер сиди та думай».І пташкам воля, в чистім поліІ пташкам весело літать.А я зов’янула в неволі.
(Плаче).
Хоча б намисто було взять,Оце б повісилась… От бачиш,Тепер і шкода… хоч топись!Чого ж ти, мамо моя, плачеш?Не плач, голубочко, дивись,Це я, Мариночка твоя!Дивися, чорная зміяПо снігу лізе… Утечу,У ірій знову полечу,Бо я зозулею вже стала…Чи він у гості не приходив?Убили, мабуть, на войні?А знаєш, снилося мені:Удень неначе місяць сходив,А ми гуляєм понад моремУдвох собі; дивлюся, зоріПопадали неначе в воду,Тілько осталася одна,Одна-однісінька на небі;А я, неначе навісна,В Дунаєві шукаю броду,З байстрям розхристана бреду,Сміються люде надо мною,Зовуть покриткою, дурною,І ти смієшся, а я плачу,Ба ні, не плачу, регочусь…Дивися, як я полечу,Бо я сова… – Та й замахала,Неначе крилами, рукамиІ пострибала через двірУ поле, виючи мов звір.Пошкандибала стара матиСвою Марину доганяти.Пани до одного спеклись,Неначе добрі поросята,Згоріли білії палати,А люде тихо розійшлись.Марини й матері не стало.Уже весною, як орали,Два трупи на полі найшлиІ на могилі поховали.
