І багата я,І вродлива я,Та не маю собі пари,Безталанна я.Тяжко, тяжко в світі житьІ нікого не любить,Аксамитові жупаниОдинокій носить.Полюбилась би я,Одружилась би яЗ чорнобривим сиротою,Та не воля моя!Батько, мати не сплять,На сторожі стоять,Не пускають саму менеУ садочок гулять.А хоч пустять, то з ним,З препоганим старим,З моїм нелюбом багатим,З моїм ворогом злим!
* * *
І виріс я на чужині,І сивію в чужому краї:То одинокому меніЗдається – кращого немаєНічого в Бога, як ДніпроТа наша славная країна…Аж бачу, там тілько добро,Де нас нема. В лиху годинуЯкось недавно довелосьМені заїхать в Україну,У те найкращеє село…У те, де мати повивалаМене малого і вночіНа свічку Богу заробляла;Поклони тяжкії б’ючи,Пречистій ставила, молила,Щоб доля добрая любилаЇї дитину… Добре, мамо,Що ти зарані спать лягла,А то б ти Бога проклялаЗа мій талан.Аж страх поганоУ тім хорошому селі.Чорніше чорної земліБлукають люди, повсихалиСади зелені, погнилиБіленькі хати, повалялись,Стави бур’яном поросли.Село неначе погоріло,Неначе люде подуріли,Німі на панщину ідутьІ діточок своїх ведуть!………………………………………І я, заплакавши, назадПоїхав знову на чужину.І не в однім отім селі,А скрізь на славній УкраїніЛюдей у ярма запряглиПани лукаві… Гинуть! Гинуть!У ярмах лицарські сини,А препоганії паниЖидам, братам своїм хорошим,Остатні продають штани……………………………………………..Погано дуже, страх погано!В оцій пустині пропадать.А ще поганше на УкрайніДивитись, плакать – і мовчать!А як не бачиш того лиха,То скрізь здається любо, тихо,І на Україні добро.Меж горами старий Дніпро,Неначе в молоці дитина,Красується, любуєтьсяНа всю Україну.А понад ним зеленіютьШирокії села,А у селах у веселихІ люде веселі.Воно б, може, так і сталось,Якби не осталосьСліду панського в Украйні.
