Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 53
Джанни Родари
Роберто недовірливо подивився на батька.
– Це ви жартуєте, тату. Я знаю, це ви хотіли зробити подарунок потай від мене, а трапилося так, що я раніше його побачив! Правду я кажу?
– Ти помиляєшся, синку! Повір, я не купляв тобі цієї чудової іграшки. А знаєш, як могло бути? Це, напевне, якийсь пасажир віз цього електропоїзда в подарунок своїм дітям, а потім вирішив непомітно залишити його для тебе, адже ти зробив його дітям найдорожчий у світі подарунок – врятував життя їхньому батькові. Тільки так і могло бути. Але ж і гарний подарунок, правда? Я при моїх статках ніколи б не придбав такого електропоїзда.
Роберто посміхнувся.
– Хай буде так: його залишив мені якийсь синьйор з експреса, – лукаво промовив хлопець.
Машиніст, Начальник Поїзда і Начальник Вокзалу Голубої Стріли слухали всю цю розмову та тільки усміхалися: адже насправді було зовсім не так. Проте вони охочіше дали б відрізати собі язики, ніж погодилися, б розповісти всю правду. У кожного своя гордість, чи не так? Та, зрештою, хіба хто чув коли-небудь, щоб Машиніст, Начальник Поїзда і Начальник Вокзалу іграшкового поїзда могли розмовляти? Одна річ – у казці, і зовсім інша – в житті. Голуба Стріла ще кілька сторінок тому була в казці, а зараз вона в'їхала у справжній дім, де справжній живий хлопець зробив справжній героїчний вчинок. Три маленькі іграшкові залізничники тепер знають, що варто було стільки перестраждати задля того, щоб попасти в маленьку будку стрілочника до хлопчика Роберте. Присягаюсь, якби їм довелося знову пройти крізь усі небезпеки від самісінького початку, вони б і хвилинки не вагалися.
Роберто погладив ніжно цю казкову іграшку, і йому здалося, ніби вона здригнулася під його рукою. Але він подумав:
«Який я дурний! Це ж моя рука тремтить. Та дарма, за кілька днів я видужаю! »
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
Що ж сталося з іншими героями нашої книжки?
Вірний собачка Курдуплик усе ще сидить перед порожнім будинком, з якого зник Франческо. Сніг перестав мести, але брав гарний мороз. Песиків хвостик обмерз і став справжньою крижаною бурулькою, проте Курдуплик нікуди не йде і все думає про Франческо. Йому стало нестерпно сумно. Як жаль, що хлопчина скинув свої старі черевики й надів батькові! Коли б не це, Курдуплик уже б давно відшукав хлопчину.
А Франческо? Франческо все ще сидить у поліції, спить у коридорі на тій самій лаві.
Цегляна стіна – погана, звичайно, подушка. Та дарма, Франческо все одно спить, хоч йому й не сняться гарні сни.
Бідна старенька Фея все ще розвозить новорічні подарунки. Руки в неї замерзли, але Фея не кидає відповідальної роботи. Стара служниця теж разом з нею. Опівночі Фея залетіла додому на хвильку зігрітися гарячою кавою і застала там вірну Терезу. Але нехай вони відпочинуть, ці старенькі. Можливо, ми ще зустрінемося з ними, перш ніж закінчиться наша розповідь.
Тепер нам треба зустрітися з нічним сторожем, який знайшов і полагодив Канарку.
