Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 55

Він підійшов і обережно постукав.

– Хто там? – озвалася служниця. – Кого це там носить у такий пізній час?

– Я нічний сторож і маю невідкладну справу до вас.

– Ми вже лягаємо спати. Приходьте вранці.

– Але ж зрозумійте, у мене до вас дуже невідкладна справа.

– Ми лягли спати і зараз найневідкладніша справа для нас – це сон.

Потім озвався інший голос. Це була Фея. Вона щось питала у Терези.

– Та нічого, синьйоро баронесо. Там чогось хоче нічний сторож.

«Мабуть, прийшла сама хазяйка», – подумав собі чоловік і гукнув:

– Синьйоро баронесо! Ви не спите? Синьйоро баронеса!

Почувши, що її кличуть «баронесою», Фея вмить подобрішала.

– Почекайте хвилинку, будь ласка, – озвалася вона. – Зараз накажу відчинити двері. Ну от... Заходьте. Чим можу бути корисна?

В двох-трьох словах нічний сторож розповів їй, що трапилося. Фея без труднощів пригадала Франческо.

– Я пам'ятаю цього хлопчину, – сказала вона. – Він з бідної родини і, на жаль, не в списках моїх клієнтів. Ви розумієте, що я хочу сказати? Я ніколи не могла подарувати йому що-небудь. Ви не знаєте, як мені завжди було жаль цього хлопця. І взагалі хочеться, щоб усі діти були щасливі. Та, повірте, це не так уже й легко зробити за обставин, що склалися. Але я можу піти з вами в поліцію. То як, тепер ви щасливі?

За десять хвилин Фея та нічний сторож стояли вже перед черговим поліцейським.

– Нам треба поговорити з начальником поліції, – заявила Фея.

– В таку пізню годину? Ви, мабуть, спросоння. Начальник поліції буде тут лише о дев'ятій годині ранку.

– Зараз же покличте його!..

– Покликати зараз? Та ви з глузду з'їхали!..Розгніваній Феї увірвався терпець.

– Що? ! Я з глузду з'їхала? Та чи ти тямиш, що верзеш? Та щоб ти знав, я майже баронеса. І запам'ятай, якщо ти не викличеш мені негайно начальника поліції, каятимешся все своє життя!

Пихатість чергового поліцейського як у воду впала. Бідолаха мусив скоритися. Викликаючи по телефону начальника поліції, він люто поглядав на сторожа, який не приховував своєї великої втіхи і відверто потирав руки з радощів.

Начальник поліції з'явився заспаний. Фея напустилася й на нього. Що за темперамент, друзі мої! Ця сердита старенька вміла тримати в руках людей!

– Гарний начальник, що й казати! Як це ви дозволяєте держати цілісіньку ніч під арештом сердешну дитину?

– Та що ви, я нікого не тримаю під арештом! Хлопець сам залишився тут. Він хоче, щоб його допитали.

– Ага, он воно як? Що ж, зробіть йому допит. Але мерщій, бо я поставила варити каву.

Поліцейський пішов будити Франческо. У бідного хлопця всі кістки боліли від утоми. Та коли Франческо побачив Фею, у нього мороз пішов поза шкірою.

«Звичайно, вона прийшла звинуватити мене, – вирішив Франческо. – Адже Фея стільки разів бачила, як я стояв перед вітриною її крамниці! Вона, певне, вважає, що це я привів злодіїв... »

– Синьйоро, я нічого не брав! – вихопилося мимоволі у Франческо. – Повірте, то я зняв тривогу, щоб усі почули...