Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 42
Джанни Родари
«Якщо наш хлопчик мерзнутиме, ми його зігріємо», – думали вони про Паоло.
Що за дивні думки? Щоб іграшка гріла?
А втім, чом би й ні: адже гріють не тільки печі й грубки. Лагідні слова і навіть три ляльки на шворочках можуть зігріти дитячі серця.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
На другій зупинці дійшла черга і до Капітана Півбороди.
Ось як це сталося. Мотоцикліст підняв руку і зупинив колону.
– Дім Маріно Россі, – оголосив він, не заглушаючи мотора.
– Маріно? [9] Є й такий хлопчик? Маріно! Тисяча китів-моряків! Це вже стосується мене...
Сподіваюся, ви впізнали голос Капітана Півбороди.
– Якщо його звуть Маріно, то йому має подобатися море. А коли йому подобається море, то йому потрібний і корабель. А коли так, то у мене до його послуг найшвидший і найміцніший у світі трищогловий корабель. Друзі, допоможіть мені спустити корабель з платформи.
Щоб зайти в дім Маріно, треба було подолати три східці.
Головний Інженер-Конструктор змайстрував спеціальний жолобок, який підставили під Вітрильник. Потім усі роботи потягли за трос і витягли корабель через три східці аж до порога.
– Дякую! Все інше тепер я сам влаштую! – заявив Капітан Півбороди. – Можете їхати собі далі, друзі. Дайте мені змогу хутенько зробити лад на кораблі. Ну, йдіть, чого чекаєте? Тисяча копчених китів, чого ви поставали, мов укопані?
Проте іграшки стояли, опустивши руки, і сумно, з сльозами на очах дивилися на Капітана. Він таки був любий кожному.
Хоч іноді Півбороди й лаявся, та всі знали, що не від злості.
– Не хвилюйтеся так, мій любий! – сказав Срібна Пір'їна, вийнявши з рота люльку.
– Хто це хвилюється? Що це означає –
А насправді хвилювався й він, старий морський вовк, Капітан славетного трищоглового Вітрильника.
– Ми ще побачимося, – сказав Капітан, – адже земля обертається. Чи, може, ви не вчили географії? Лише гори стоять нерухомо на своїх місцях, проте я тут зовсім не бачу гір.
Але ніхто й з місця не рушив; усі дивилися на Капітана, аж поки він зник за дверима, потягши за собою на ланцюзі трищоглового Вітрильника.
Капітан, звиклий до океанських бур і гроз, потрапивши до кімнати, швидко і без труднощів зорієнтувався. Він миттю помітив те, чого йому найбільш бракувало: велику миску, повну води, в якій вистачало місця для Вітрильника.
«Миску, мабуть, приготовано для вмивання», – вирішив Півбороди, який завжди любив на самоті побалакати сам з собою. І зразу ж сам собі відповів: «Безперечно. Як же мені кортить побачити Маріно, коли він завтра вранці прибіжить умиватися. Присягаюся, він ще буде напівсонний і спочатку нічого не помітить. Хлопець простягне руки до миски, боячись доторкнутися до холодної води, і наштовхнеться на ніс чи на щогли Вітрильника або й на самий прапор. От тоді він розплющить здивовано очі! В цю мить я й привітаю його по-військовому і скажу: «Я Капітан Півбороди, і мій флот до ваших послуг».
