Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 34
Джанни Родари
Курдуплик зник у будинку, і всі нетерпляче стали чекати, які новини він принесе.
– Франческо хтозна-як зрадіє, побачивши нас, – сказали в один голос усі три Ляльки-Артистки, які мали звичку говорити завжди тоді, коли інші мовчали. Проте на них ніхто навіть не звернув уваги.
Через хвилину на порозі з'явився Курдуплик. Сумно звисали його вуха. Він не підводив очей, наче шукав щось на долівці, але бачив там тільки свої сльози. Курдуплик гірко плакав.
– Тут нема нікого, – розпачливо промовив він. – В будинку давно ніхто не живе...
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Пасажири Голубої Стріли розгублено перезиралися між собою. Тільки Лялькам було зовсім байдуже: вони вже спали, заколисані рівномірним похитуванням вагонів поїзда.
– Бідний хлопчина! – зітхнув Машиніст. – Хтозна, де він і що з ним скоїлося.
– Стільки проїхати даремно! – невдоволено буркнув Начальник Поїзда.
Курдуплик знову оглянув і обнюхав усе довкола, та даремно: сліди закінчувались саме тут, у порожній кімнаті. Собачка знайшов і ще чиїсь сліди – може, сліди : батька, чи матері, чи братів, бо запахи були дещо схожі.
– Тисяча бродячих китів! – вилаявся стиха Капітан. – Я вже думав, що прибув у порт, а насправді ми знов у відкритому морі.
– А я думав, що ми приїхали на станцію, а тут, так би мовити, невтішний полустанок серед поля, – додав Начальник Вокзалу.
– Треба було якось попередити хлопчину, щоб він нас чекав, – знову озвався Півбороди.
Ляльки попрокидалися і зразу ж поспішили до вікон. Потім посходили з поїзда, проте хутенько повернулися назад: вони, бачите, боялися намочити ноги в снігу. Коні ковбоїв тупцювали на місці. В темряві жеврів ледь помітний тьмяний вогонь -г це палив люльку Срібна Пір'їна. Старому вождю індіанців стало так важко на душі, що він на якусь мить навіть вийняв люльку з рота.
– Що ж, доведеться, мабуть, вертатися назад у крамницю до Феї. Більше нікуди нам подітися... – сумно промовив Начальник Вокзалу.
– Ніколи в світі! – вигукнув рішуче Півбороди. – Я краще плаватиму в брудній калюжі або стану піратом!
– А що ж ти пропонуєш?..
– Я вже сказав, щодо мене, то я до хазяйки не піду.
Тут Срібна Пір'їна згадав про аркуш паперу, відібраний у служниці. Він витяг цей список із кишені й почав приглядатися до нього.
– Тут записано багато Франческо, – промовив вождь. Пасажирів Голубої Стріли ніби осяяла надія:
– А наш там є?
– Ні. Багато інших Франческо, а також П'єтро, Анн, Марій і Джузеппе.
– Це діти, що не одержали від Феї подарунків, – прошепотів Півбороди... – Хтозна... А чому б... Правильно я кажу?
– Та ви ще нічого й не сказали! – перепинив його знову Начальник Вокзалу.
– Але ви все одно зрозуміли мене, – відказав Півбороди.
– Так, – неохоче погодився Начальник Вокзалу, – я зрозумів вашу думку. Якщо, мовляв, не знайдемо нашого Франческо, то можемо принести щастя іншим дітям. А що ви на це скажете, Срібна Пір'їно?
Старий вождь ще ніяк не міг уторопати, чому це на світі так багато Франческо і чому всі вони залишилися без подарунків. Він, напевне, гадав, що на землі живе тільки один Франческо або принаймні два: один багатий, а другий бідний. А їх лише в списку бідних виявилося стільки, що не кожен і перерахує. В усякому разі той, хто не закінчив трьох класів початкової школи, не зможе цього зробити, бо в першому класі вчать додавання лише в межах перших двох десятків.
