Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 36
Джанни Родари
Поперед Голубої Стріли їхав Мотоцикліст. Він тримав на кермі, мов на підставці для нот, блокнотик з адресами дітей.
– Щасливої путі! – тихенько гукнув Курдуплик. Та ніхто його вже не почув.
Тоді цуцик сів на порозі і втер лапкою сльози.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Бідний Курдуплик! Хіба він може догадатися, де в цю мить перебуває Франческо? Тільки я можу йому шепнути на вухо: адже я один знаю, куди пішов Франческо, бо це я вигадав усю цю історію. Я можу поставити Франческо там, де мені заманеться, можу примусити його спати чи гуляти, можу поставити його на найвищу башту в місті, можу посадити його в автомобіль.
Де Франческо? Хто такий Франческо? Чому він зник з дому? Краще буде, якщо я вам розповім усе по черзі, але спершу мушу вам признатися: неправда, ніби я вигадав Франческо. Такий хлопець насправді живе. Тільки він уже великий і навряд чи пам'ятає свої пригоди в ніч перед Новим роком. Але я не забув, що йому тоді було десять років, що він ходив у четвертий клас, а після уроків продавав на вулиці газети. Франческо був вуличним «крикуном». З пачкою газет під пахвою, він ставав де-небудь на розі вулиці, біля площі чи на трамвайній зупинці і вигукував найважливіші новини, щоб привернути увагу людей. Розпродавши газети, хлопець ішов додому повз Феї-ну крамничку, щоб хоч зиркнути на Голубу Стрілу – чудовий поїзд, який йому так хотілося придбати. Свої мізерні заробітки Франческо приносив додому до копійки. Батько його хворів, а мати день у день працювала служницею в домі багатих синьйорів. Перш ніж іти до школи, Франческо готував їжу для менших братиків, а прийшовши зі школи, вчив уроки і продавав газети. Не було в нього й хвилинки вільної, щоб погуляти.
За кілька днів до Нового року батька поховали. Франческо з матір'ю мусив залишити кімнату, де вони жили, бо не було чим платити за неї. Вони склали все своє немудре збіжжя і переїхали на міську околицю, за якою вже починалися поля. Там вони поселилися в дерев'яному бараці, де замість шибок були наклеєні старі плакати,
А знаєте, чому Курдуплик не зміг відшукати сліду Франческо? Тому, що хлопцю довелося викинути свої драні черевики, які вже зовсім розпались і в які лилася вода, наче в тонучий корабель, і взути батькові – теж старі і з дірками на підметках, але ці хоч купи трималися. Щоправда, батькові черевики були такі великі, що в них улізли б іще й ноги обох менших братиків. Зате в цих черевиках було трохи сухіше. Між цими слідами Курдуплик, зрозуміло, розгубився остаточно. Та якби навіть йому і пощастило якимось чудом відшукати новий «дім» Франческо – старий, напівзруйнований дерев'яний барак – він усе одно не застав би там хлопця: Франческо знайшов собі роботу в маленькому кінотеатрі на другому кінці міста. Щовечора, під час перерв між сеансами, він ходив з лотком поміж глядачів і продавав їм цукерки. Кінотеатр зачиняли дуже пізно, аж за північ, та Франческо мусив лишатися ще на годину, щоб підмести залу, де на підлозі валялися недокурки та папірці з-під цукерок. І тільки впоравшися з цією роботою, він ішов пішки додому через усе місто.
