Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 32

– На дерево повертайся! – злякано кричала Фея. – Негайно лізь сюди, а то звільню тебе з роботи! Ти що, знайшла час гратися в Гуллівера? [7]

– Рятуйте, синьйоро господине! Рятуйте! Індіанці захопили мене в полон! Вони мене оскальпують!

Та Фея не наважувалася встрявати в бійку, хоч досі іграшки корилися їй, не сміючи навіть пальцем ворухнути або слово мовити. Тепер Фея зовсім не була певна, чи послухаються її іграшки. Старенька зрозуміла, що вони втекли самохіть і вже не повернуться до неї в магазин. Он як вони обійшлися з бідною служницею!

– Гаразд, тоді я полечу сама! – крикнула Фея. – Без тебе полечу! Сама все робитиму дома. Але не нарікай, коли знижу платню. Я не можу дозволити собі такі розкоші – платити тобі за те, що ти вилежуєшся посеред вулиці...

– Даруйте, синьйоро господине! Хіба я розважаюся тут? Невже ви не бачите, що вони мені сокирами, прикололи спідницю до землі?

Та Фея і слухати її не захотіла. Сиплючи прокльони, вона круто вивернула кермо і полетіла, тільки затріпотіло гілля, зачеплене мітлою.

– Ну от! Полетіла, а мене залишила тут саму! Ой лишенько, що ж мені робити?

Срібна Пір'їна підійшов до самого носа служниці, став щонайбільше за два сантиметри від нього і почав розглядати бабусю з усіх боків, як сорока кістку.

– Синьйоре індіанцю! – заблагала служниця. – Не знімайте з мене скальп! Адже у вас звичай так розправлятися з ворогами, правда?

– Ми жодної волосини нікому не вириваємо! – суворо перепинив її Срібна Пір'їна. – Всі ми, відважні індіанці, тут лише для того, щоб із нами бавилися діти. Ми нікого не вбиваємо.

– Ой, дякую, синьйоре індіанцю. Що ж ви тоді зробите зі мною? Якщо ви мене відпустите, я вам обіцяю...

– Що ви обіцяєте?

– Ось бачите, я склала список усіх дітей, що не одержують подарунків од Феї. Як собі знаєте, а мені шкода їх... Я не можу бачити їхніх сумних поглядів, коли ці діти приходять і плачуть у моєї господині. Повірте, у мене сльози виступають на очах. І от я про всяк випадок попереписувала їхні адреси. Чи не допомогли б ви часом декому з них? Хіба ви не для цього втекли від Феї? Я так і подумала собі зразу...

Якби їй дозволили говорити, вона базікала б і сьогодні, а це трапилося, друзі мої, десять років, шість місяців і шість днів тому...

Але вождь Срібна Пір'їна звик приймати рішення блискавично. Він вихопив з рук у служниці список, наказав звільнити її, сів з усіма своїми індіанцями в поїзд і встромив люльку в рот.

– А тепер що робити? – запитав Начальник Вокзалу.

– Франческо чекає на нас, – боязко промовив Курдуплик. – Запах слідів такий свіжий, ми щонайбільше за десять кроків од його хати.

– Тоді треба спочатку їхати до будинку Франческо, і хто хоче, той залишається. Потім підемо до інших дітей, – промовив Срібна Пір'їна.