Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 30
Джанни Родари
– Оце так штука! – прогримів Пам'ятник. – Мене підвищили. Мені зробили честь! Досі я був тільки Пам'ятником, а тепер ще став Феєю-чарівницею, що розносить дітям подарунки. Та для вас я залюбки стану навіть Феєю.
– Отже, ви даєте мені адресу? – вигукнув Пілот.
– Я?..Та звичайно, звичайно! – квапливо відповів в'язень. – Летіть аж до кінця бульвару, потім поверніть праворуч і прямо до самої гірки. Як вилетите на гірку, побачите будиночок з трьома димарями. Найнижчий димар і є наш. А там ви, сподіваюся, вже якось знайдете мою родину.
Сидячий Пілот, щоб пересвідчитися, чи правильно він зрозумів адресу, повторив її ще раз. Потім попрощався з усіма і приготувався відлітати.
Лялька Нера, правду сказати, дуже засмутилася. Дорогою вона весь час позирала на Сидячого Пілота, а він і не помічав цього. Тепер він полетить, і їй більш ніколи не бачити Пілота. Сльози виступили на очах у Ляльки, але вона набралася мужності і голосно крикнула:
– Синьйоре в'язню, а чи нема часом у вас донечки?
– Є, та вона дуже маленька і не розуміє, що таке подарунки.
– Але ж вона виросте! І виросте без подарунків. Гарний батько – зовсім не вболіває за свою доню.
Срібна Пір'їна витяг люльку з рота і вперше за своє життя засміявся.
– Ха-ха-ха! Ха-ха-ха! – реготав він. – Ха-ха-ха!
Це було диво з див. Тому всі обернулися і глянули на вождя індіанців. Він ще ніколи не сміявся. Адже всім відомо, що червоношкірі взагалі не сміються.
– Лялька Нера каже неправду. Вона хоче» піти з Сидячим Пілотом.
Почувши це, чорна, як смола, Нера зашарілася від сорому. Вона почервоніла, проте тільки під шкірою, а зверху так і лишилася чорна, мов негритянка.
Сидячий Пілот зареготав, швидко підлетів до Нери і спритно посадив її в кабіну.
– Ось лялька для вашої доні! – крикнув Пілот. – Вона їй сподобається, коли дівчинка підросте.
І полетів собі над широким бульваром.
Так ми розлучилися з цим дуже симпатичним героєм. Розлучимося зараз і з в'язнем, бо підійшов наглядач і заборонив йому розмовляти. Розлучаємося також і з Старим Патріотом на бронзовому коні, який, провівши трохи наших друзів, повернувся на своє місце.
Стільки прощань! Мабуть, нас залишиться зовсім мало, коли прийдемо до порога будинку, де живе Франческо.
І ось ми знову в дорозі. Вже Курдуплик нанюхав слід, і Голуба Стріла рушила. Але хто це там лиховісно сміється в гіллі дерев? Хто висліджує наших друзів?
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
– Синьйоро баронесо, це вони!
– Тихіше, Терезо, тихіше, а то ще почують і втечуть.
– Боже мій, цього тільки бракувало, ми й так уже стільки настраждались, поки їх відшукали.
– Замовкни, кажу, а то зменшу платню!
Стара служниця враз . як води в рот набрала, бо знала, що коли Фея обіцяє збільшити платню, то цього можна й не чекати, зате коли вже погрожує зменшити її, то цьому можна вірити. З усіх арифметичних дій Фея найбільше любила множення (коли їй платили) і ділення (коли вона виплачувала). Вона стверджувала, що додавання і множення – заняття для багатих, а віднімання і ділення – то справа бідаків. Фея та служниця пронишпорили цілу ніч, як навіжені, ризикуючи поламати свою мітлу. І саме тоді, коли вони майже зовсім вибилися з сил і хотіли вже кинути пошуки, гострі Феїні очі розгледіли Голубу Стрілу крізь хуртовину. Поїзд їхав із погашеними фарами по трамвайній колії, що вела на околицю.
