Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 18

Не гаючи часу, Фея повернула важіль мітли на південний захід, і хитрий апарат пішов сторч на світло, що блищало на поверхні калюжі.

Як бачите, цього разу Генерал зчинив тривогу недарма. Світло в поїзді миттю вимкнули. Машиніст дав останню швидкість, і поїзд блискавкою промчав через міст. Але ще не встигли двоє останніх коліс товарної платформи (на якій стояв Вітрильник з Капітаном Півбороди) торкнутися твердої землі, як земля і небо здригнулися від страшного вибуху, і високий залізний місток розсипався, звалився на дно калюжі.

«Чи не Фея часом почала нас бомбардувати? »– не в одного з переляку промайнула думка. Але річ тут була зовсім в іншому. Генерал, нікого не попередивши, замінував моста і власноручно висадив його в повітря.

– Я краще його шматками проковтну, ніж залишу ворогу! – гордовито вигукнув він, накручуючи з радощів вуса.

Фея спустилася вже зовсім низько і летіла просто на Голубу Стрілу.

– Завертай ліворуч, мерщій! – крикнув один ковбой. Не чекаючи наказу Начальника Вокзалу, Машиніст на

великій швидкості так круто звернув ліворуч, що поїзд ледь-ледь не розірвався навпіл. Голуба Стріла влетіла з розгону в темний під'їзд, де вже блимав червоний вогник у люльці Срібної Пір'їни.

Поїзд підігнали впритул до стіни, а браму швидко зачинили й замкнули на засув.

– Хоч би вона не помітила нас, – шепнув Капітан Півбороди.

Та де там було Феї помітити їх!

– Дивна річ!..– бубоніла Фея, кружляючи над площею. – Наче земля їх поглинула, навіть і сліду не видно...

– А може, вони попадали десь у рівчак... – висловила свій здогад служниця.

– І це могло статись, – погодилася Фея. – Тим більше шкода мені Голубої Стріли. Вона не заслужила того, щоб валятися в якомусь брудному рівчаку. Це ж була найкраща іграшка в моєму магазині. Нічого не втямлю... Може, вони втекли від злодіїв і шукають дорогу додому? І таке може бути... А втім, не будемо тут баритися. У нас ще роботи сьогодні хтозна-скільки. А список подарунків, які нам треба розвезти дітям до ранку, дуже великий. Хоч би встигнути! Ну, полетіли!..

І, повернувши мітлу на північний край неба, переслідувачі зникли в густій завірюсі...

Бідна старенька Фея! Уявіть себе в її становищі: остання ніч, треба вже розвозити дітям іграшки, а їх нема – покрали! І саме в новорічну ніч, коли в тисячах будинків і хат тисячі дітей підвішують, лягаючи спати, панчохи, щоб Фея поклала туди подарунки. Таки добра морока з ними... А тут ще сніг сипле, як із мішка, – квітчає Новий рік. Та коли б тільки сипав, а то ж січе з вітром, очі заліплює. Ото ніч, синьйори мої! Ото ніч! Таке мете, таке крутить, світу не видно!

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ

Прощавай, Лялько Розо!

– В цьому під'їзді темно, як у пляшці з чорнилом, – бубонів Начальник Вокзалу.

– Ворог може тут влаштувати нам таку пастку, що нікому й не снилося, – додав Генерал. – Давайте краще засвітимо фари.

Машиніст негайно ввімкнув фари Голубої Стріли. Втікачі стали роздивлятися довкола: вони потрапили в під'їзд, захаращений порожніми ящиками, що пахли фруктами. Це був, очевидно, під'їзд якогось фруктового магазину. Всі Ляльки позлазили з вагонів і зібралися докупи в якомусь порожньому закапелку. Дівчата – як усі дівчата: тільки зійшлися докупи, так і зчинили галас, хоч вуха затуляй.