Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 16
Джанни Родари
Він ще ніколи не танцював так завзято. Хлопчина спросоння засміявся і прокинувся. Кліпнувши кілька разів очима – його сліпило світло – він раптом побачив перед собою на подушці Жовтого Ведмедика і вмить збагнув, що сон здійснився. Танцюючи, Ведмедик підморгнув до хлопця: мовляв, будемо друзями, побачиш!
І вперше в своєму житті Джампаоло відчув себе щасливим.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Провулок ішов круто вгору, але Голуба Стріла легко подолала крутизну і вилетіла прямо на широку площу якраз перед крамницею Феї. Машиніст висунувся у віконце:
– Ну, в який бік тепер? – запитав він, оглядаючись на вагони.
– Прямо й прямо! – гукнув йому Генерал. – Лобова атака – найкраща тактика для розгрому ворога.
– Якого ворога? – запитав Начальник Вокзалу. – Прошу вас, припиніть, будь ласка, всі ці вигадки. В поїзді ви такий самий пасажир, як і всі інші. Тут ваші нашивки на береті не мають ніякої сили, і поїзд їхатиме туди, куди я накажу. Зрозуміло?
– Слухайте, – нетерпляче мовив Машиніст, – та говоріть же швидше, а то, чого доброго, ще торохнемо в тротуар.
– Праворуч! – дзявкнув боязко Курдуплик. – Завертайте швидше праворуч! Ми йдемо слідами Франческо. Отут ступали його драні черевики й мокрі пальці. Сюди!
Собачка метушився, але не міг знайти слід.
– Отже, крути праворуч! – повторив за Курдупликом Начальник Вокзалу.
Машиніст натиснув на важіль, і Голуба Стріла на повній швидкості повернула праворуч.
Сидячий Пілот, щоб не випустити поїзда з поля зору, летів на висоті двох метрів над землею. Він спробував був піднятися вище, та ледве не заплутався у трамвайних дротах.
Ковбої та індіанці, мов ті бандити, що переслідують здобич, скакали верхи обабіч поїзда.
– Закладаю генеральські погони на діряве сольдо, якщо це подорожування закінчиться щасливо, – промимрив Генерал. – Від цих вершників жди всього... На першій же зупинці за всяку ціну перейду на платформу, де їдуть мої гармати.
Саме в цю мить пролунало тривожне скавчання Курдуплика, який помітив, напевне, якусь небезпеку. Та було вже запізно. Машиніст не встиг загальмувати, і Голуба Стріла з розгону влетіла в глибоку баюру. Вода підійшла майже під вікна поїзда. Ляльки страшенно перелякалися і подерлися на дахи вагонів, де їхали олов'яні солдатики. А бідолашний Курдуплик плавав у баюрі, клянучи власний голос: «Добра б йому не було! І якої я породи? Навіть гавкати нездатний! ! Все б на світі віддав, аби тільки гавкнути по-справжньому, по-собачому. Якби був гавкнув хоч раз, то оце б не сиділи усі в баюрі... »
– Приїхали... – промовив Машиніст, витираючи холодний піт на лобі. – Висадилися...
– Ви хочете сказати – опинилися у воді? – промимрив сумно Півбороди. – Тепер що ж – нам залишається єдиний вихід: спустити на воду мого славного Вітрильника і всім перевантажитися на нього. Іншого рятунку нема.
Та хіба маленький Вітрильник витримав би всіх? На щастя, Головному Інженерові-Конструктору спало на думку, що в його ящику з інструментами є всі деталі, з яких можна побудувати міст.
