Читать «Петрусь химородник» онлайн - страница 74

Розгнівана жінка, тим паче богиня, небезпечна. Минув цілий тиждень, а вона поки що нікого не зачіпала. Навіть Злиднів та Бід стало менше вештатися селом. Дрім це пояснив просто:

— Кому кортить потрапляти під гарячу руку химородника, який здолав саму Мару? От і не потикаються.

Ярина, Петрусь і Дрім обідали. Жінка раз у раз гладила сина по голові, пригортаючи до себе. Мати ніяк не могла ним натішитися.

— Ярино! Дай хлопцеві наїстися, ніде він не дінеться, — бурчав для годиться Дрім.

Коли Петро з Лісовиком зайшли на рідне подвір’я, їх там уже дожидали мама з Дрімом та всі хатні духи. Обійми, сльози, посмішки і знову сльози. Ярина після пережитого потрясіння стала не тільки чути, а й бачити духів. Дрім хитро посміхався, зрозуміло, що це його рук робота. Бо він же не простий собі служака Домовик, він — оберіг роду, особливого роду. Сам так Петрові сказав.

Петро з Пугачем разів десять переповідали свої пригоди, спочатку мамі та Дріму, тоді дворовим духам, потім хатнім. Коли розповідали про те, як Мара заледве не вбила Вілу, Дрім аж здерев’янів, так переживав. Але провідувати Живу не поспішав. Вони з Пугачем вийшли на подвір’я, довго щось там вирішували, потім сумний Дрім та веселий Пугач вернули до хати, щоб Лісовик зміг з усіма попрощатися. Що поробиш — робота є робота, а ліс без догляду надовго залишати не годиться. Дрім нікуди не збирався, сказав, залишати Петра самісінького відмовляється, вже раз опікся, але справа тут, очевидно, не тільки в хлопцеві.

Та найбільше Петруся вразила тітка Олена. Після Купайла вона повернула додому з сусідським парубком Тимішем, зібрала свої тлумаки і… Виявляється, вона вже якийсь час крутила з тим хлопцем, хотіли побратися… А тепер вони таємно обвінчалися, бо його батьки були проти їхнього шлюбу, не давали благословення.

— Але та купальська ніч робить навіть з таких нормальних жінок, — сказав розважливо Дрім.

Олена з Тимішем повернулися жити в стару батьківську хату. Ярина щасливішою сестру ще й не бачила. А Дрім, щоб вивести злиднів з оселі, на допомогу послав туди Чура, допоки не підбере більш-менш пристойного Домовика, бо той, що був у тій хаті колись, без людей зовсім здичавів та й подався в мандри. Перед Петром Дрім виправдовувався:

— А що? Вона твоя родичка, сестра химородникової матері — мушу допомагати через силу.

Сьогодні Петрові наснився чорний лелека. Ще звечора мама ходила сумна-невесела, кажучи, що гнітить її щось, недобре передчуття. О, так! Той сон. Сумний та невеселий був птах — зронив з очей сльозу, а та враз стала морем. Потім Петро мчав вітром через море та гори, когось виглядаючи та кличучи. Луною летіли слова:

— Та-т-у-у!

Той неспокійний сон вигнав Петра на вулицю. Співали перші півні, світало, на призьбі сидів Дрім та витріщався в небо. Не повертаючи до Петра голови, сказав: