Читать «Петрусь химородник» онлайн

Розділ 1

Домовичок Дрім

Петрусь занедужав і тепер лежить у гарячці. Друга бурулька таки була зайвою. Не мав би її лизати. Навіть мамі в тому не зізнався. Де ж це бачено! Дванадцятирічний парубійко смокче бурульки — сором! Тато б його зрозумів. То ж не просто так, а на спір. Він виграв у Івана Василенка — цибатого хлопця з іншого краю села. Але таких пояснень мама не збагне.

Татку, як же тебе бракує!..

Минуло п’ять років відтоді, як Василь Лелеченко, Петрусів татко подався з козаками в похід — визволяти бранців з турецької неволі. Повернулися побратими додому, принесли сумну звістку: на чужій землі загинув чоловік… Щоб рідні марно не ждали, не виглядали, бо не повернеться. Та Петрусева мама не йме віри.

Каже, що серцем чує — живий її Василько, і вона чекатиме.

Позаочі односельці називають її вдовицею, а хлопчину — сиріткою. Сусідка баба Орина ще й умовляє маму одружитися вдруге:

— Побійся бога, Яринко! Де це бачено, щоб таку вроду й літа молодії марнувати?! Доки молода, треба жити!

Мама лише сердито відмахується від таких балачок.

Тепер Петрусеві через дурну голову доводиться скніти в хаті, пити ті гидкі зілля, думати всяке-різне та слухати безконечні тітчині нарікання на те, що сніг заглибокий, день закороткий, мороз заміцний. А що ж ти хотіла, тітко Олено? Це ж зима… Але того, звісно, Петро вголос не скаже, бо тітка все переверне догори дриґом та ще зробить його винуватим.

Тітка Олена — мамина сестра. Така капосна, що ну! Зовні сестри ніби й схожі: обидві кароокі, ставні, чорнобриві, білолиці… Проте вдачі різної. Тітка Олена — гостра, як лезо шаблі, неспокійна, як грозове літо, й жадібна, як суха земля на воду. Про неї баба Орина каже: «Всім по сім, а мені таки вісім». Мама Ярина ж навпаки — лагідна, як весняне сонце, погідна, як літня днина і щедра, як волинська земля. Тітка Олена досі незаміжня. Петро колись підслухав, як жінки на вулиці її обговорювали. Це така давня жіноча заведенція — перемивати кісточки сусідам. Так от, казали, що все вигадувала своє щастя Олена, перебираючи женихами. Крутила ними, як циган сонцем. Та з кожним роком женихів ставало все менше, а років усе більше. І ось настав такий день, коли красуня залишилася ні з чим. Мама в Петруся дуже добра, пожаліла сестру й покликала до себе жити.

І тепер Петро змушений терпіти тітку, а вона його.

У світлицю зайшла тітка Олена. Попри мамину засторогу після заходу сонця внесла в хату воду. Тітка не вірить у забобони. Так от, принесла вона води, а сама вернулася по щось надвір. Мами також в оселі не було, поралася в хліві. Петрусь поглянув на відро, а там зверху сидить щось мокре, брунатного кольору, волохате, кругле. Сидить і велетенськими смоляними очиськами-сливами люто зиркає навсібіч. Від подиву хлопчина не встиг і очей заплющити та переконати себе, що то йому ввижається від гарячки. А наступної миті з-під лавки, на якій він лежав, вистрибнув жвавенький дідок, з довгою, аж до пояса, розкішною сивою бородою. У солом’яному брилі, сорочечці з грубого полотна, підперезаний якимось волохатим шнуром, в полотняних штанях і кошлатих постолах. Дідок прожогом кинувся до лупатої почвари.