Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 83

— У вас є зараз час підписати книги?— запитав він.

— Я саме для цього прийшла.

Мерсер прослідувала за ним униз, у Залу перших видань, і, коли вони ввійшли, він зачинив двері. Два великі вікна відкривалися на перший поверх, і було видно, як зовсім поруч клієнти переглядають полиці з книжками. У центрі зали був старий стіл, завалений паперами й папками.

— Це ваш кабінет?— поцікавилась вона.

— Один із. Коли в магазині поспокійніше, я можу трошки тут посидіти й попрацювати.

— Коли поспокійніше?

— Це ж книгарня: сьогодні натовп, а завтра буде порожньо.

Брюс прибрав каталог, і під ним виявилися два примірники «Жовтневого дощу» у твердих обкладинках. Простягнувши їй ручку, він узяв книжки.

— Давно я вже їх не підписувала,— зізналася Мерсер.

Він відкрив першу книгу на титульному аркуші, і вона надряпала на ньому своє ім’я, а потім зробила те саме з другою. Залишивши одну книгу на столі, другу Брюс поставив на її колишнє місце на полиці. Перші видання було розставлено за прізвищами авторів за абеткою.

— То що це за книжки?— поцікавилася Мерсер, махнувши в бік стінки з книжковими полицями.

— Це все перші видання письменників, які були тут і ставили автографи. Ми проводимо близько сотні автограф-сесій на рік, так що за двадцять років зібралася непогана колекція. Я перевірив у своїх записах: коли ви мали приїхати сюди зі своїм туром, я замовив сто двадцять екземплярів.

— Сто двадцять? Але чому так багато?

— У мене є Клуб перших видань. Це десь сотня моїх найактивніших клієнтів: вони купують кожну книгу з автографом. Це справді дуже вигідно. Якщо я можу гарантувати продаж сотні книг, то видавці й письменники дуже хотітимуть включити нас у турне.

— І ці люди приходять на кожну автограф-сесію?

— Якби ж. Зазвичай буває десь половина з них, але це вже чималий натовп. Майже третина цих людей живе за межами міста й отримує книжки поштою.

— А що сталося, коли я скасувала тур?

— Я повернув книги.

— Мені шкода, що так вийшло.

— Що ви, це невід’ємна частина бізнесу.

Мерсер пройшла вздовж стіни, розглядаючи ряди книг, деякі з них вона впізнала. Усі були в єдиному екземплярі. Але де ж інші? Одну її книгу Брюс поставив на полицю, а другу залишив на столі. Де вони зберігалися?

— А є тут щось справді дороге?— запитала Мерсер.

— Ні. Це чудова колекція, і я дуже її ціную, бо з кожною з цих книжок у мене пов’язані якісь спогади, але вони майже завжди знецінюються.

— Чому ж?

— Перші тиражі завеликі. Скажімо, перший тираж вашої книги становив п’ять тисяч примірників. Це, звісно, не так уже й багато, але щоб мати велику ціну, книга має бути рідкісною. Утім, іноді мені щастить,— Брюс потягнувся до верхньої полиці, витяг звідти книгу й простягнув їй. — Пам’ятаєте «Напитися у Філлі»? Шедевр Дж. П. Волтолла.

— Звісно.

— Лауреат Національної книжкової премії й Пулітцерівської премії 1999 року.