Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 81

— Дуже проблемне питання,— відповіла вона з усмішкою.

— То ви намагаєтеся закінчити книгу чи почати нову?

— Я й сама не знаю,— зізналася Мерсер.— Я, напевно, викину те, що написала досі, й почну якось інакше. Я досі не визначилася.

— Ну, якщо вам потрібна якась порада щодо будь-яких аспектів творчості, чи її публікації, чи любові, стосунків, їжі, вина, подорожей, політики й усього на світі, то ви прийшли куди треба. Лише погляньте на людей, які тут зібралися. Адже тут одні експерти!

— Це я вже зрозуміла.

V

Опівночі Мерсер сиділа на нижній сходинці настилу на пляжі і, зарившись босими ногами в пісок, дивилася на хвилі, що набігали. Їй ніколи не набриднуть звуки океану: ніжний шелест спокійної води або рев прибою під час шторму. Тієї ночі був відлив і безвітряна погода. Удалині, біля самого краю води, крокувала на південь самотня фігура.

Мерсер досі веселили думки про нещодавню звану вечерю, і вона намагалася якомога більше пригадати. Чим далі вона міркувала, тим більш дивовижним усе це їй видавалося. Кімната, забита письменниками — кожен із власними комплексами, самолюбством, заздрощами,— а до того ж необмежена кількість випивки — і жодної суперечки, ба навіть неґречного слівця. Популярні автори — Емі, Кобб і Енді— прагнули здобути критичне визнання, невизнані літератори — Лі, Джей і Мерсер — мріяли про більший прибуток від продажів, Майрі все було до лампочки, а Брюс і Ноель подобалося триматись неупереджено й у разі потреби давати пораду будь-кому з компанії.

Мерсер ніяк не могла визначитися щодо свого ставлення до Брюса. Перше враження було вельми приємне, але, зважаючи на Брюсову зовнішність і розслаблену манеру спілкування, Мерсер не сумнівалася, що він подобається всім, принаймні на початку. Він не відмовчувався, але й не був надто балакучим і, вочевидь, був не проти, щоб усім керувала Майра: зрештою, то була її вечірка, і вона, ясна річ, знала, що робить. У своїй звичній компанії письменників Брюс тримався цілком невимушено й справді тішився їхніми розповідями, жартами, шпильками й грубощами. У Мерсер склалося враження, що Брюс на все готовий, щоб допомогти цим людям просунутися у їхніх літературних кар’єрах. Вони ж, своєю чергою, ставилися до нього майже побожно.

Брюс стверджував, що обидві книги Мерсер йому дуже сподобалися, особливо «Жовтневий дощ», і вона з ним достатньо поговорила про цей роман, щоб не лишалося сумнівів, чи він справді його читав. За Брюсовими словами, прочитав він його невдовзі після публікації, коли Мерсер мала приїхати в «Бей-Букс» на автограф-сесію. То було сім років тому, проте він чудово пам’ятав книгу. Мабуть, він погортав її незадовго до вечері, але на Мерсер це все одно справило враження. Він попросив її зайти в магазин і підписати два примірники з його колекції. Прочитав він і її збірник оповідань. Але насамперед Брюс висловлював бажання побачити щось іще її авторства: черговий роман або нові оповідання.

Мерсер, яка колись ніби мала непогані перспективи на літературній ниві, але втратила натхнення й була скута страхом, що її письменницька кар’єра, може, вже й скінчилася, не могли не тішити слова підтримки й заохочення від такого обізнаного читача. Останні кілька років вона могла почути щось подібне лише від своєї агентки й редактора.