Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 118

— А можна дещо спитати? Той ідеальний екземпляр «Ловця в житі», про який ви згадували — якби ви вирішили його продати, то за скільки?

— Я бачу, вас уже теж зацікавив цей бізнес?

— Зовсім ні: у мене немає комерційної жилки. Просто цікаво, от і все.

— Минулого року я відмовився віддати його за вісімдесят тисяч. Він не продається, але якби обставини змусили мене виставити його на продаж, я вимагав би сотню.

— Нічого собі угода.

— То ви казали, що хотіли б його побачити.

Знизавши плечима, ніби її це не так уже й цікавило, Мерсер відгукнулася:

— Звісно — якщо маєте час.

Було видно, що Брюс бажає похвалитися своєю колекцією.

— Для вас у мене завжди знайдеться час. Ходімо.

Минувши сходи на другий поверх, вони пройшли відділом дитячої літератури, а тоді в дальній кінець магазину. Сходи, що вели донизу, були за зачиненими дверима осторонь від проходу, які виглядали так, ніби ними користувалися нечасто. Під стелею в кутку навпроти висіла камера, а самі двері було обладнано датчиком безпеки. Брюс відімкнув ключем ригельний замок і провернув круглу ручку, яка виявилася незамкненою. Відчинивши двері, він увімкнув світло.

— Обережно,— попередив він і почав спускатися.

Мерсер трималася на відстані й ступала обережно, як він і просив. Унизу Брюс клацнув іще одним вимикачем світла.

Підвал було розділено принаймні на дві секції. У першій, більшій, були сходи й металеві двері, що вели до Ноеліного підвалу, а також ряди старих дерев’яних стелажів, полиці яких прогиналися під вагою тисяч незатребуваних книг, гранок і ознайомчих примірників.

— Це називається «кладовищем»,— повідомив Брюс, махнувши в бік того безладу.— Кожен магазин має своє приміщення для макулатури.

Зробивши кілька кроків у бік задньої частини підвалу, вони зупинилися біля стіни зі шлакоблока — було видно, що її звели значно пізніше, ніж саму будівлю. Стіна проходила по всій висоті й ширині приміщення, щільно прилягаючи з усіх боків, і в ній були ще одні металеві двері з цифровою панеллю збоку. Поки Брюс набирав код, Мерсер озирнулась і помітила спрямовану на двері камеру, яка висіла на старій крокві. Невдовзі щось за-дзижчало й клацнуло, двері відімкнулися, і вони увійшли в приміщення, де було помітно прохолодніше. Брюс увімкнув світло.

Кімната, здається, була повністю ізольована, і уздовж її стін простягнися ряди стелажів. Бетонну підлогу було рівно оброблено, а низьку стелю оббито якимось волокнистим матеріалом, який Мерсер не змогла б описати — втім, у цьому й не було потреби, адже її камера записала все для подальшого розгляду експертами, які за годину мали визначити, що приміщення було дванадцять метрів завдовжки, десь стільки ж завширшки й два з половиною метри заввишки, мало герметичні стики і, вочевидь, було повітронепроникним, вогнетривким і надійно захищеним від небажаних гостей.

— Світло, тепло й надмірна вологість можуть завдати шкоди книгам, тому всі ці три параметри треба контролювати. Тут майже немає вологи, а температура завжди становить близько тринадцяти градусів Цельсія. Звісно, жодного сонячного світла.