Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 117

Мерсер запитала, чи є тут унизу вбиральня, і Джейк кивнув у бік задньої частини підвалу. Мерсер поволі дісталася до вбиральні, провела там якийсь час і, коли повернулася, майстер уже шкурив поверхню столу. Дочекавшись, коли він схилиться над столом, Мерсер стала прямо перед металевими дверима, щоб камера зняла всі деталі. «Але ж десь тут може бути прихована камера, яка зараз спостерігає за мною», — подумала Мерсер і відступила, дивуючись, як швидко набирається досвіду і вчиться обачності: з неї таки могла б вийти непогана шпигунка.

Попрощавшись із Джейком біля вхідних дверей, вона перетнула квартал і дісталася до невеличкої перекусної з кубинською кухнею, де замовила чай із льодом і сіла за столик. За хвилину з’явився Рік, замовив солодкий газований напій і сів навпроти Мерсер. Посміхаючись, він майже пошепки вимовив:

— Відмінна робота!

— Мабуть, це в мене в крові,— зауважила Мерсер, відчуваючи, що вже зовсім не нервується.— А зараз камера працює?

— Ні, я її вимкнув — але знов увімкну, тількино ви зайдете в книжковий магазин. Поводьтеся так само: камера працює відмінно, і в нас уже повно відзнятого матеріалу. Це чудова новина, що є двері між цими двома підвалами. Тепер спробуйте якомога ближче підібратися до них з іншого боку.

— Запросто! Ми з Кейблом потім, напевно, вийдемо з магазину й підемо обідати. Камера продовжуватиме працювати?

— Ні.

— Я принаймні годину матиму сидіти за одним столиком із Кейблом. Вас не турбує, що він може щось помітити?

— Коли ви з ним вийдете з підвалу на перший поверх, скажіть, що вам треба у вбиральню. Там знімете шарф і кільце-пряжку та приберете їх у сумку. Якщо Кейбл запитає, скажете, що в шарфі надто жарко.

— Чудова ідея! Я навряд чи змогла би почуватися за обідом невимушено, знаючи, що на мені камера, яка дивиться просто Кейблові в обличчя.

— Авжеж. Що ж, виходьте, а я піду слідом за вами.

Мерсер увійшла в книжковий магазин за десять хвилин до опівдня й побачила, що Брюс перекладає журнали на стійці поруч із прилавком. Сьогодні на ньому був костюм у смужку світло-лазурового кольору (костюмів різних відтінків Мерсер уже нарахувала в нього не менше шести й підозрювала, що були й інші), яскраво-жовта краватка-метелик із візерунком пейслі, незмінні замшеві туфлі бруднуватого кольору — як завжди, на босу ногу. Брюс посміхнувся, цьомнув її в щоку і сказав, що вона має чудовий вигляд. Мерсер пройшла за ним у Залу перших видань, де він узяв зі столу конверт і промовив:

— Десять тисяч за дві книги, взяті Тессою тридцять років тому. Що вона на таке сказала б?

— Вона сказала б: «А де моя частка прибутку?».

— Весь прибуток наш,— розсміявся Брюс.— У мене є два клієнти, які бажають придбати «Засудженого», тому я влаштую між ними такий собі аукціон і, просто зробивши кілька телефонних дзвінків, зароблю дві з половиною тисячі.

— Отак просто?

— Ну, так виходить не завжди, але цього разу пощастило. За це я й люблю свою справу.