Читать «Острів Каміно» онлайн - страница 116

— Проте цей шарф не пасує ні до чого з мого гардероба.

— А що ви збираєтесь надягнути?— запитала Елейн, потягнувшись за сумкою, у якій виявилося ще з півдюжини шарфів.

— Мабуть, простий червоний сарафан. Нічого особливого,— відповіла Мерсер.

XIII

Впустивши Мерсер у магазин через передні двері, Джейк одразу їх замкнув. Відрекомендувавшись, він сказав, що знає Ноель уже багато років. Він мав грубі, мозолясті руки й сиву бороду, і в ньому легко було впізнати роботягу, який усе життя провів із молотками й іншими інструментами. Джейк трохи різкувато повідомив, що письмовий стіл уже стоїть у підвалі. Мерсер поволі, тримаючись на відстані, спустилася за ним по сходах, нагадуючи собі, що все, що зараз перед нею, знімається на камеру й буде проаналізовано. Страхуючи себе за допомогою поручнів, вона пройшла десять сходинок і опинилася в довгому захаращеному підвальному приміщенні. Воно, вочевидь, простягалося під всією наземною частиною магазину, яка була, як Мерсер добре знала, п’ятдесят метрів завдовжки і тринадцять завширшки — так само, як і сусідній книжковий магазин. Стеля була низька, не більше двох із половиною метрів, а гола бетонна підлога — ніяк не оброблена. Уздовж стін виднілися безладно звалені розібрані, зламані й недороблені деталі різноманітних меблів. Мерсер, поволі обертаючись, невимушено розглянулася навсібіч.

— То ось де Ноель зберігає найцінніше,— пожартувала вона, але Джейк не мав почуття гумору.

Підвал був добре освітлений, і в його дальньому кінці виднілося якесь приміщення. Але найважливішим, що помітила Мерсер, були двері в цегляній стіні між майстернею й сусіднім підвалом, де, на переконання Елейн Шелбі та її таємничої компанії, пан Кейбл тримав свій скарб. Стару темно-сіру стіну, вочевидь, фарбували багато разів, проте масивні металеві двері були на вигляд досить новими, і у їхніх верхніх кутках блимали два датчики безпеки.

Команда Елейн знала, що обидва магазини мали майже однакову ширину, довжину, висоту й планування. Вони були частинами одного будинку, побудованого сто років тому й розділеного навпіл у 1940 році, коли відкрилася книгарня.

Сидячи у фургоні по той бік вулиці, Рік і Ґрем не зводили очей з екранів своїх ноутбуків і дуже зраділи, побачивши двері, що з’єднували два підвали. Елейн, яка сиділа на дивані в орендованій квартирі, теж посміхнулася. Молодчина, Мерсер!

Письмовий стіл стояв посередині майстерні, а під ним було розстелено газети, хоча на підлозі за роки роботи магазину все одно вже набралося чимало плям від фарби. Мерсер уважно оглянула стіл, ніби він був якоюсь коштовністю, а не просто пішаком у їхній грі. Джейк витяг із сумки аркуш зі зразками фарб, і вони довго обговорювали кілька варіантів, доки Мерсер не обрала зрештою м’який пастельний синій колір, поверх якого Джейк мав накласти тонкий шар спеціального покриття, щоб надати столу вигляду благородної старовини. Цієї конкретної фарби у вантажівці Джейка не було, і він сказав, що дістане її за кілька днів.

Чудово! Отже, Мерсер матиме змогу коли завгодно навідатися сюди знову, щоб подивитися, як іде справа, і хтозна — може, наступного разу в арсеналі Ріка і Ґрема знайдуться камери, які можна вбудувати в сережки.