Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 97

— Бачте, — промовляв до нього далі дивний подорожній, — ви у своєму гніві могли занапастити життя цієї жінки і своє теж. Адже ви не хотіли її смерті? Не хвилюйтеся, — Григорій заспокійливо поклав руку йому на плече, — я медик, я вам допоможу.

Крамар, нарешті заспокоївшись, поскаржився:

— Не знаю, що за фігня з моєю машиною. Ледь не врізався в опору. А тут ще жінка гавкає під руку — то вмазав, щоб не лізла…

Довелося морочитися з автівкою Крамаря. Коли нарешті вона завелася, бізнесмен розтанув остаточно.

— Ну, мужик, ну виручив! — радісно примовляв він. — Нє-а, тепер я тебе не відпущу, й не думай! Їдемо до нас у гості… Ти знаєш, що в мене сьогодні день народження?

Крамар вчепився в свого рятівника, мов реп’ях, заступив йому дорогу. Вдруге вгамовувати цього чоловіка Фірсов уже не мав бажання. Григорій пообіцяв, що їхатиме слідом. Аби новий знайомий перестав до нього торкатися липкими від поту руками.

Палац кримського скоробагатька ховався в гущавині лісу. За капітальною огорожею їх зустріли сторожові пси й озброєна охорона. На паркувальному майданчику стояло більше десятка дорогих автомобілів. Алеями походжали нетверезі гості.

Грицькові здалося, що вони з Камілою потрапили в пастку. На вимогу охоронців новий гість мусив залишити їм свій мобільний телефон, — щоб дзвінки не заважали святкуванню. «Швидше за все, доведеться сидіти тут до самого ранку», — подумав Фірсов. Хто зна, що то були за люди. Вони з дружиною тулилися ближче до обслуги, так було спокійніше.

Едуард Іванович, — так звали іменинника, — давав усім жару. Його оглушливі вигуки лунали. здавалося, з усіх боків одночасно. Рекрутований із кращого сімферопольського ресторану головний кухар у високому ковпаку, зрештою, попросив іменинника не хвилюватись і залишити камбуз. Але для Крамаря авторитетів не існувало. Поки він вичитував шеф-кухаря, на плиті з каструлі щось бризкнуло й зашкварчало.

— Покришку зніми! — роздратовано гукнув шеф помічникові.

Вигляд він мав такий, ніби зібрався затопити цією покришкою у мармизу імениннику.

Крамар ніби перехопив думки кухаря й засмикався: хто тут, Ю крім нього, має право підвищувати голос?!

— Не кришку, а чохол від каструлі, — повільно, з притиском поправив Едуард Іванович людину в ковпаку.

Що-що, а збиткуватися він умів. Позаду нього вималювався охоронець, який показував на мигах, що сперечатися з хазяїном не варто.

— Повтори: «чохол від каструлі», — наполягав ювіляр.

Кухар перевів погляд на охоронця і знову на господаря, розмірковуючи: скоритися чи підтакнути цій розперезаній тварюці? І вирішив не сперечатися:

— Чохол від каструлі.

— Ото ж бо й воно! — переможно сказав хазяїн Криму і пішов сваритися з офіціантами.

Нарешті заграли музики. Живий оркестр виконав «Многая літа». Причепурені офіціантки понесли закуски. Переможниця конкурсу краси пурхнула до мікрофона й оголосила перелік наукових звань та урядових нагород ювіляра. На столах масним блиском причаровувала ікра, накладена просто в супові каструлі. А втім, закусок і без того не бракувало. І тут Крамар згадав про своїх рятівників.