Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 96

Училище він закінчив із червоним дипломом, але далі повинен був працювати, тому що став батьком двох дітей, а дружина і не думала шукати собі роботу. Утім за п’ять років Григорій Фірсов придбав однокімнатну квартиру на околиці Києва.

Його рідня, як і раніше, не виявляла особливої приязні до Каміли.

— Через це одруження ти занапастив своє життя! — якось сказала йому сестра, студентка медичного інституту.

Гриць лише блимнув на неї своїми великими карими очима.

Його дружина була затятою парафіянкою, розповсюджувала релігійну літературу і зналася на Біблії. Каміла могла годинами розповідати євангельські сюжети, але була напрочуд поганою господинею. Її чоловікові наприкінці робочого дня не раз доводилося вирішувати продовольчу проблему вдома за допомогою консервів. Минуло двадцять років. У Фірсових з’явилася простора сучасна квартира і приміський двоповерховий будинок. Грицько відробляв кредити і за роботою світу не бачив. Власне, озирнувшись назад, цей чоловік зрозумів, що навряд чи зможе щось змінити у своєму житті. Каміла, діти і церква стали для нього всім. Екзальтованість богослужінь була розрадою в одноманітних буднях. Найбільшою розкішшю, яку міг собі дозволити масажист районної поліклініки, був відпочинок у Криму.

«Волга» пригальмувала і з’їхала вбік від траси. Годинник показував десяту вечора. Десь у цьому місці слід було шукати дорогу до пансіонату. За попередніми підрахунками, вони ось-ось мали дістатися місця. Раптом у світлі фар Григорій побачив: якийсь чолов’яга на узбіччі щосили лупцює жінку.

Каміла зойкнула:

— Та він же її вб’є!

Фірсов зупинив машину, підбіг до чоловіка і міцно перехопив його руку, готову завдати нового удару.

— Та ти хто такий? Не встрявай! — загарчав той.

Грицько ледь напружив м’язи, стиснув дужче. Здоровило з грубим золотим ланцюгом на шиї, присоромлений тим, що наткнувся на сильнішого, сіпнувся й принишк:

– Їдь, куди їхав, чуєш?! Все одно отримає, що заслужила. Знає, за що!

— Навіть якщо вона винна, — спокійно заговорив Фірсов, — то Господь подбав про те, щоб я відвернув жорстокість.

Сапаючи, наче роз’ятрений звір, чолов’яга визирився на подорожуючого проповідника.

Осторонь перешіптувалися перелякані жінки. Білявка середніх років з розбитим обличчям, у роздертому одязі, вочевидь, до останньої миті мала доволі інтелігентний вигляд. Виявилося, що вона — посадовець, головний гастроентеролог Криму, а її чоловік — той, що бив, — багатий бізнесмен і впливова у парламенті людина.

Чоловік небезпідставно приревнував дружину, в чому вона не без задоволення зізналася Камілі.

— Крамар його прізвище. Ви, напевне, чули? — сказала Ірина, втираючись серветкою, яку їй запропонувала киянка.

Каміла телевізора не дивилась, газет не читала, тому, звісно, не могла чути про такого добродія.

А тим часом іменинник, який вже хильнув чарку, зачудовано дивився на людину, яка його зупинила. У світлі фар було видно, як палають очі Крамаря. Його недавно дбайливо укладене чорняве волосся спітніло і куйовдилося.