Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 99

— Пропусти, — буркнув у серветку Крамар і потягнувся до червоної риби.

Грицько, не відпускаючи руки дружини, вийшов із нею в сад.

— Господи, що робити? — шепотіла налякана Каміла. Я хочу якось вибратися звідси, чуєш, Грицю! І швидше!

Чоловік заспокійливо обійняв її за плечі.

Повний місяць, що дрімав на гілці старої абрикоси, поблід і став прозорим. Григорій глянув на годинник — пів на п’яту. Медове повітря вливалося в груди. На східному краю неба ледь помітно рожевіло.

— Так, це Едем… — сумно посміхнувся він. — Не хвилюйся, зараз поїдемо. Але ж треба попрощатись.

— Провітрився, Божий чоловіче? — ніби з-під землі вродився біля нього Крамар. — Тепер ти знаєш, що таке влада й багатство?

— Найкраще сказано у Святому письмі, — повільно промовив Фірсов. — «Між двох розбійників мірилом справедливості став хрест Твій; одного із них тягар хули привів до пекла, а другий визволився від гріхів, коли визнав тебе Богом. Христе Боже — слава Тобі!»

Гості перезирнулися: що він меле?

— Це ти про що, Божий чоловіче? — вищирився хазяїн. — Натяки якісь… А ти силу мою знаєш?

Над подорожніми нависли двоє в плямистому однострої. Каміла інстинктивно обхопила чоловіка руками, припала до грудей, ніби затуляючи собою. Звикла вважати його своєю третьою дитиною.

— Крамарю, не гріши. Бог любить тебе! — промовила вона. — Ти тільки тому досі живеш.

Ювіляр скривився і гикнув.

— Ми йдемо, спасибі за гостинність, — Григорій коротко кивнув господареві.

Той мовчав, дивлячись з-під лоба. Охоронці невпевнено відступили з дороги подружжю.

— Бувай, у Києві знайду! Масажист — корисна професія, — криво посміхнувся Крамар.

«Не доведи Господи», — подумав Грицько.

II

Серпнева спека дошкуляла, як ніколи. Жалюзі на редакційних вікнах зовсім не здатні були захистити від безжального сонця, старий кондиціонер натужно гнав прохолоду, але це мало допомагало.

А тут ще й пиво, яким Євгенові «дали хабара». Пакунок із кількома пляшками і вкладеним до нього рекламним проспектом кореспондентові вручили на славетному столичному заводі. То була чергова комерційна стаття за вказівкою шефа. Доводилося й за таке братися. Але заповнювати шпальту прихованою рекламою — не кращий спосіб інформування читача про те, що відбувається в економці. Чубенко соромився халтури на «джинсі» — так журналісти називали платні публікації, й сумнівався, що сам Чорнята не вважає це ганьбою для газети. Однак немає куди подітися. Євген погодився поїхати на завод, оскільки запас матеріалів для економічної сторінки давно вичерпався. Сьогодні «пивний» матеріал, завтра «маргариновий»… Женю вже нудило від них. Тут не набудеш кваліфікації — дай Бог не розгубити й того, що мав! Він підвівся, дістав пляшку зі звабливою етикеткою і зробив ковток солонуватої рідини, але саме цієї миті задзвонив телефон.

— Алло, Євгене! Ви, звісно, надішлете нам статтю для ознайомлення, перш ніж опублікувати? — цікавилася прес-секретар «пивного» барона.

— Якщо ви наполягаєте, то надішлю. Назвіть свою електронну пошту, — сказав хлопець.

На тому кінці телефонного дроту якось двозначно гмукнули.