Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 94

Хлопець пригадав, як на останній «летучці» Валерія шпетила Христю за якусь публікацію на першій сторінці одного з номерів останнього тижня. Виявляється, тямуща дівчинка примудрилася розмістити там розмістити звичайний платний матеріал, спекулюючи на актуальності теми. Ще й вибила місце для фото з рекламованою продукцією. Тепер той газетний номер із знімком, на якому красувалася розкішна сінокосарка, випалював душу Каперс. Що подумають про «Мою Україну» колеги з інших видань? Христя зазвичай огризалася, коли її бралися повчали. Але цього разу поводилася брутально, й це коштувало їй посади. Запропонували написати заяву на звільнення, та пішла Христя з редакції лише тоді, коли сама забажала. На той момент батько підшукав їй роботу в одному з аналітичних центрів.

Женя запізніло пожалів дівчину: бідолашна, ніде їй не сидітиметься затишно…

Банк, до якого відрядили Женю цього дня, ховався за старовинними церквами в історичному центрі. Журналіста зустріли похмуро. Майбутню публікацію заздалегідь вважали безглуздою. Позаду було двадцять судових розглядів. Хоча на руках у голови правління банку Владислава Крайнього залишилося позитивне рішення Верховного Суду, це не дало бажаного результату. Виробниче об’єднання вбухало в суди купу грошей, тому затялося й не збиралося здавати позиції. Відома юридична компанія з європейським капіталом, до послуг якої звернувся відповідач, чесно відпрацьовувала платню.

П’ятнадцять мільйонів неповернутого кредиту на той час не були дивиною. Зловживань вистачало. Справа вирізнялася з-поміж інших подібних лише тим, що за головними гравцями стояли великі «фігури». Керівник виробничого об’єднання вільно навідувався до своїх покровителів у найвищі кабінети. Саме з летовища цього підприємства на його нових літаках зринав у небо чинний прем’єр, один з кандидатів на президентський пост. Звідси здійснювалися його тривалі повітряні подорожі країною під час виборчої кампанії. Хоча б і з цієї причини середньому українському банкові переграти у майновому спорі суперваговика авіаіндустрії годі було й мріяти.

Розповідаючи Євгену цю історію, Крайній пожвавішав і запалився, наче перед цілою аудиторією здатних поспівчувати. Настільки відвертої авантюри відомих осіб, на такому рівні, в його практиці ще не було. Визрівав конфлікт — елітарний, з глибинним підтекстом і лиховісними метастазами. Козуб могла не сумніватися — на один судовий позов до редакції віднині побільшає.

Віра Терентіївна з легкою посмішкою спостерігала, як Євген вивчав численні документи, передані кредитором. Трохи стурбувалася, коли журналіст почав замовляти телефонні переговори з Тюменню, де було зареєстрованого одного із засновників підприємства, що опинилось у багатомільйонному боргу. Такі контакти виходили за окреслені банком рамки, несанкціоноване журналістське розслідування могло призвести до несподіваних результатів. Козуб стривожено блимала очицями на невгамовного колегу й ледь не лаялася вголос, ковтаючи сигаретний дим, — скільки ж ото грошей хлопець розтринькає на ці марні дзвінки до Росії? Вона ж, мов цербер, стояла на сторожі редакторського фонду.