Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 50

Міністр чудово усвідомлював, чим може для нього скінчитися сьогоднішня екскурсія на довгобуд. Новий прем’єр був родом із цих місць, висунувся в політики після гучних заворушень під проводом «зелених», а ті виступали проти спорудження ГАЕС. Протягом багатьох років нинішній керівник уряду усіляко перешкоджав відновленню проекту. Відрядження Ігоря Леонідовича до Південноукраїнської атомної електростанції, ще й у такому супроводі, могло виявитися самовбивчою акцією. Але, будучи чи не єдиним міністром, який вцілів після кадрових перетасовок «нагорі», він не хотів, щоб його вважали частиною кабмінівського «болота» — урядовців вищого рангу, які утримувалися на своїх посадах ціною угодовського підтакування і ніколи не мали власної позиції.

– Європейський Союз витрачає шалені кошти, щоб запобігти загрозі радіоактивного забруднення з території колишнього Радянського Союзу — певно, ви в курсі? — почав Самохін, коли автобус рушив. — Нагадаю: ще дев’ять років тому «велика сімка» підписала з Україною і Росією спеціальні угоди про ядерну безпеку.

— Йдеться про моніторинг радіоактивності навколо атомних електростанцій? — запитав кореспондент однієї з московських інформаційних агенцій, мабуть, обізнаний з подробицями західних технічних проектів краще за міністра.

— Саме так. Локальні центри реагування на підвищений радіаційний фон дають сигнал, який приймають у Києві через п’ять хвилин.

Ігор Леонідович замовк, певно, обмірковуючи, чи варто оприлюднювати деталі. А втім, ця пауза лише посилила мисливський інстинкт журналістського десанту.

На видноколі з’явились обриси будови, завислої над величезним котлованом завдовжки в декілька кілометрів. Благенькі кущики ледь прикривали розкопане глинисто-піщане нутро кар’єру, який переходив у звивистий яр, танучи з ним разом у срібному тумані ковили. Три сторіччя тому тут були пороги. Тепер вони висохли і поросли всіляким ботанічним скарбом. Над усім цим добром трусились екологи. Береги Південного Бугу свого часу давали притулок гнаним запорізьким козакам після того, як на них визвірилася російська імператриця. Тут сформувалася Буго-Гардська паланка — територіальна одиниця Запорозької Січі. Етнографи вже заздалегідь оплакували історичну козацьку балку, якій загрожувало затоплення.

Раніше ця місцина нагадувала швейцарські краєвиди. Стрімкі скелі, які утворювали майже п’ятдесятиметровий каньйон уздовж річкових берегів — рай для альпіністів. Але енергетики перекинули балку догори дном і залишили в такому стані до наступного мудрого розпорядження з Печерських пагорбів. Звісно, атомники пішли звідси не з власної волі, а після рішення Миколаївської облради, яка заборонила будівництво.