Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 49

— Навіть студентам сьогодні вже набрид цей стьоб, нічого оригінального в ньому нема, — відповів він своїм думкам. — Після Нечуя-Левицького і Лесі Українки такі тексти сприймати важко. Я знайомий з творчістю цих авторів. Вони стверджують, що літературу творить сам читач, бо ж, мовляв, пропонують «текст, який сам грається». Десь колись таке вже було, тобі не здається? І що тепер — жіночі романи, фентезі і детективи?

Євген вдав, що зазирає в сумочку гості.

— Ти вгадав. Жіночий роман, — з удаваним розпачем сказала Настя.

— Політ фантазії і легке нашарування параної. Салонна література як іграшка для дружин, багатих пані, які вбивають час у перукарні, — уїдливо прокоментував нечитаний роман Євген.

— А що ще читати? — цього разу по-справжньому розізлилася Невінчана. — Звідки братися серйозній сучасній літературі, коли немає підтримки книговиданню? Виживає тільки те, що розраховано на масового споживача. Бо ж маємо таку Верховну Раду, яка й досі вважає, що «пісатєлі — ето врагі народа»…

А за вікном цієї миті несамовито співали солов’ї. Давно перейшло за північ. Молоді люди подивилися один на одного і зрозуміли, що час спливає і говорити треба тільки ті слова, які ніхто не скаже, крім них самих. Бо це був їхній час.

Дівчина підійшла до вікна. У небі висіялися зорі. Вона захоплено впізнавала обриси сузір’їв, які свого часу ще маленькою, розглядала з мамою. Чумацький шлях розлився на півнеба молочним дивом. Настя глибоко вдихнула тепле повітря, настояне на ковилі й полині, посміхнулася, вирізняючи серед нічних звуків такі любі з дитинства хори цикад у траві під вікнами. Вона ще ніколи не проводила стільки часу наодинці із хлопцем, але йти звідси не хотілося. Євгенові можна було довіритися, він здавався зараз таким милим і близьким. Зрештою, цей сонячний край — їхня спільна батьківщина.

Насті привиділися вдалечині обриси якогось будинку і дивне сяйво на його темному подвір’ї. Це міг би бути їхній дім. Неважливо, що сьогодні він не мав стін і дверей і його освітлювала нереальна ватра. Було б достатньо, щоб вона палала в їхніх серцях. Настя не мала дому. Відчуття захищеності і прихистку могло би, напевне, повернутися, якби Євген обійняв її зараз.

IV

Вранці журналістів зосередили на стратегічних об’єктах — повезли милуватися порогами та панорамою недобудованої гідроакумулювальної станції. У ролі гіда виступив Сергій Самохін, який зайняв переднє сидіння автобуса. Власне, це був нетиповий випадок, коли перша особа в міністерстві особисто опікувалася представниками мас-медіа. Така акція свідчила про багато що. Найвищий суд — суд совісті давно велів міністру це зробити. Енергетика стала «Голгофою» для України. Привернути увагу преси до проблеми й заразом завоювати симпатію її представників означало виграти ар’єргардні бої у пропагандистській війні, яку майстерно вели проти Києва з Білокам’яної. Президенти і прем’єри приходили та йшли геть, а країна залишалася незахищеною від газового рекету північного сусіда. Європейські країни, своєю чергою, давно вже дивилися косо на атомні електростанції, якими було всіяно українську землю ще за радянських часів.