Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 48

ІІІ

Миколаївський готель, в якому їх оселили, виявився більш ніж скромним. Кімнати тхнули пусткою. Вицвілі рушники, побіжне прибирання виказували в цьому закладі його відомче походження. Він, й справді, належав Південноукраїнській АЕС. Зате поруч був міський басейн, побудований на кошти енергетиків. Євген запросив дівчину до себе в номер. Доволі чіпка і наповзятлива, Невінчана наполягла, щоб після вечері пішли разом купатися. Розсталися лише на хвильку, щоб перевдягнутися. Чубенко не вмів триматися на воді, а от Настя виявилася вправною, статурною плавчихою. З-під її відвертого купальника виглядали тугі сідниці, а над ними трохи вище були дві ледь помітні ямочки.

Пізнього вечора Настя знову сиділа у Чубенковому номері — мов кицька в кубельці, вмостилась у старому кріслі перед телевізором. Хлопець влаштувався навпроти, на дивані, неуважно гортаючи журнал, назви якого навіть не прочитав.

Євгенові страшенно хотілося спитати Настю про її стосунки з Артемом, хоча не мав на те права.

— А ти щось читаєш, Настю? — нарешті спитав він, щоб відволікти її погляд від екрана.

— Звісно, — ліниво озвалась дівчина.

— Ну і що конкретно?

— Тобі як — списком чи в цитатах?

— Та як завгодно!

Настя зітхнула, заплющила очі, жартівливо зосереджуючись.

— «Культура перестає бути певною резервацією, вона починає існувати всюди…»

— Це звідки ж?

— Знаєш, якось не вистачає сили запам’ятовувати… — Настя стиснула смішок. — Здається, з журналу «Сучасність». А ось іще: «Образотворче мистецтво стає центром найрізноманітнішої «культурної анімації», місцем взаємодії, співставленням різних візуальних мов і медіа…» От це — хоч убий — не скажу, звідки!

Настя відверто розреготалася.

— Цікаво… Ти напам’ять знаєш цитати і не можеш пригадати джерела?

Женя бачив, що з нього знущаються, але ж про щось треба було неодмінно говорити, бо інакше він просто з дурнуватою посмішкою дивився б на дівчину, й так було б хороше… Але вона не розуміє.

— Женю, — зітхнула вона, — ти ж також студент, і студент, який працює. У тебе залишається час на книжки? Ось поїду у відпустку, тоді й візьмуся за останнього нобелівського лауреата…

— А хіба тобі не цікаво, що зараз пишуть і читають в Україні?

— Дізнаюсь про все з інтернету, — спокійно відповіла дівчина. — Щоб бути в курсі таких речей, повір, мережі достатньо. Ось хоча б «нова хвиля» останніх двох десятиліть минулого століття. Ну, хто там у нас? «Бу-Ба-Бу»? «Бурлеск-Балаган-Буфонада»? Засновники українського постмодернізму, такий собі епатажний літературний андеграунд, який висміював «законослухняного» обивателя. Відома пані-літературознавець стверджує, що такі угруповання стали реакцією на суспільну депресію. Щось подібне має виникнути й зараз. Нова література завжди зароджується в період кризи.

Євгенові пригадався редакційний стьоб, із якого газета намагалася створити власний стиль. Інколи неможливо було збагнути, з чого автор глузує — чи з українського реаліті-шоу, що розігрується щодня перед очима, чи то з власної ролі в ньому. А особливо пересмішницькими були карколомні заголовки. Один із засновників «Бу-Ба-Бу» вчащав до Каперс, яка була носієм згаданого стилю й бавилася на шпальтах готичними жахами в іронічній обгортці.