Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 28

І вона тихо, повільно вимовила слова, яких насправді не збиралася говорити:

— Не існує такого редактора, який би не хотів пропіарити своє видання. А випадок з Георгієм Гонгадзе — надзвичайно потужний піар. Тільки для кого — це загадка. До речі, наскільки мені відомо, Гія шукав за кордоном дечиї банківські рахунки, а далі з ним сталося нещастя…

Євген широкими кроками міряв кімнату.

— Ну ти й загнула, ма! Хто зна, чи знадобиться така порада, але все одно дякую… Боже, я за цією газетою зовсім забув!

Він ляснув себе по лобі й зник у кухні, звідки за мить виринув з букетом.

— З приїздом! Давай про приємне. Знаєш, що я маю з цього інтерв’ю? Одне гарне знайомство. Хто-хто, а Настя Невінчана вже точно впізнаватиме мене за будь-яких обставин.

— Настя Невінчана? Це ж дочка моїх загиблих друзів із Запоріжжя! Бідолашне дівча. Її батьки, до речі, теж були журналістами й обоє загинули в дорожній аварії…

Надія якусь мить подумала, чи варто, але все-таки сказала:

— За доволі загадкових обставин… Згодом опікуном Насті став Ігор Самохін, тоді ще заступник херсонського «губернатора», — провадила вона. — Не знаю, куди він потім подівся. То Настя тепер у Києві?

— Авжеж!. Самохін тусується в партійних колах а Настя навчається на юрфаку і працює помічницею в того самого Бориса Шевченка. Якось я її бачив тут, в Ірпені, — сказав Євген.

— Сюди багато киян приїздить, — долучився до розмови старий Лось, відкорковуючи шампанське. — Тут же Центр кобзарського мистецтва.

Микола Петрович років із десять був депутатом Ірпінської міськради й полюбляв часом нагадати про свою роботу в комісії зі збереження національної культурної спадщини.

З цієї хвилини в Надії поліпшився настрій. Ніби вперше помітила, яким дорослим став її син. Таке й раніше траплялося. Одного дня, коли Женя був ще зовсім маленьким, вона глянула на сина й несподівано для себе зрозуміла, що його очима дивиться нове покоління і її дитя вже сьогодні у чомусь мудріше за неї.

Розділ третій

I

Редакційний гул перестав заважати. Тепер він уже налаштовував на роботу. Євген занурився в аналітичну статтю й незчувся, коли підійшов обід. Чубенко за графіком здав економічну сторінку й замислився, з чого почати підготовку наступної сторінки, коли до його самотньої келії по-свійськи зазирнув сам Дмитро Чорнята.

— Ходімо, поговоримо.

У кабінеті шефа останнім часом змінилися божки. Хоча над столом, як і раніше, висів офіційний портрет Президента, кудись у невидимий куток було відсунулася рамка з фотографією улюбленого Генпрокурора. Поменшало брязкалець — сувенірів, якими донедавна закидали редактора численні візитери.

— Ти вже маєш, що поставити на вівторок? — поквапливо спитав шеф і, не чекаючи на відповідь, промовив значуще: — Завтра підеш на форум «Україна і XXI сторіччя». Будуть присутні Президент і прем’єр. Визначиш за обстановкою, у якому вигляді подавати матеріал.