Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 29

Шеф опустив очі, ніби вчитуючись у шпальту. Як на керівну вказівку — сказаного було замало. Хлопець завмер посеред кабінету, однак на лукаво-простакуватому обличчі шефа не вловив і натяку на бажання говорити далі. І це все? Отже, на форум запрошують пресу. А страшне обвинувачення, висунуте опозицією через загибель Гонгадзе? Чи питатимуть про це журналісти? І яку роль відведено йому, Євгену, на цьому заході — протокольного статиста?

Обминаючи розгубленого Чубенка, редактор швидко вийшов із кабінету й подався до заступниці. Та сиділа за столом із замисленим виглядом Сафо; її прозорий мов у русалки, погляд було спрямовано кудись удалечінь, а на устах вигравала тиха посмішка. Картинка плавала на моніторі, марно силкуючись привернути її увагу. З колонок лунала заспокійлива музика.

— Що ти таке написала знову? — Чорнята потрусив перед носом Каперс шпальтою, з її памфлетом, що рябів редакторськими правками.

— Ви з чимось не згодні? — Лера хижувато випросталась, іронічно кивнула, певно, в бік Печерських пагорбів. Потім глянула на правку і виклично додала: — А хіба в України є зовнішня політика?

Обоє раптом озирнулись — у дверях застиг Чубенко. Він скористався короткою паузою, щоб настирливо перепитати:

— Куди й о котрій годині мені йти?

— Політехнічний університет, десята ранку, завтра, — сказав редактор відвернувся й знову гнівно труснув шпальтою в Лери перед обличчям.

Вона нервово крутнулася в кріслі. Це означало: Чорнята дістав до печінок.

— В України відсутня власна зовнішня політика, так само, як і економіка, — голосно, з притиском повторила вона.

Хлопець вийшов і зачинив за собою двері. Він не мав права втручатися в розмову. Що ж до економіки, то з цього приводу таки міг би висловити власну думку.

Наступного дня кореспондент «Моєї України» одним із перших прийшов на форум у Політех. Користуючись вільними хвилинами, зазирнув до тамтешнього музею, про який багато чував. Збудований понад сто років тому на кошти цукрозаводчиків, політехнічний інститут чарував архітектурою в неороманському стилі. Євген якось уві сні блукав ось такими трішки похмурими коридорами. У високих склепіннях переходів ніби крилася таємниця, виникало відчуття наближення до ареопагу найсвітліших умів країни. Чубенко пройшов кімнатами музею. Колиска вищої технічної освіти могла похвалитися іменами багатьох корифеїв. Але від темних штор відгонило забуттям склепу.

А тим часом у залі засідань наукової ради вже займали місця корифеї нинішні. Керівник Національної академії наук Борис Патон недовго самотньо сидів у президії. Щойно приїхав глава держави, другий термін його президентства лише днями розпочався. Нарешті з’явився прем’єр, який устиг прославитися не одним скандальними запізненнями, але цього разу таки останньої хвилини зайняв своє місце. Євген принишк, зблизька розглядаючи найвищих осіб.

Перед тим, як зійти на трибуну й прочитати доповідь, Президент приязно поручкався з усім першим рядом, де розмістилися науковці зі світовими іменами. Вигляд ще не старого по-військовому підтягнутого чоловіка справляв якесь подвійне враження. Звичний темно-синій костюм, скромна блакитна краватка. Його важко було запідозрити у прихильності до модних, дорогих брендів. Вираз обличчя — невиразно-доброзичливий, той самий, що й на безлічі знімків. Таке обличчя могло належати як спритному ділку з півдня Італії, так і посттоталітарному вождеві на кшталт Фіделя Кастро. Але очі видавали в ньому людину запальну — надто вже блищали, мабуть, від збудження. Забагато гасел він мав за мить виголосити перед розкішною низкою вітчизняних геніїв.