Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 191

Згорблений чолов’яга у бейсболці, колишній начальник цеху, майже зовсім беззубий, ніяк не міг упоратися з бутербродом, тому полишив його й пристав до розмови. Голова новоствореної профспілки вперто гнув свою лінію:

— Будемо вимагати від уряду погасити борг із зарплати.

— Не обманюйте себе і людей, — втрутився старий. — У приватного бізнесу сто мільярдів боргу перед іноземними банками. То що, через ці борги розтринькувати бюджет країни?

З ним погодився майстер складальної дільниці:

— Твоя правда: два роки, як завод став приватним підприємством. Не держава винна, що Плюєв наплював на нас.

— Нічого собі… — не витримала жінка, яка принесла харчі. — А хіба уряд не повинен стежити за тим, як новий власник виконує договір з приватизації? Фонд держмайна продав завод — і забув про нас.

— Та ми вже й судилися з Плюєвим, судилися… Хіба в нас люди мають якісь права? Тільки вмерти, та й то — ховати нема за що! — кинула молодиця у хустці, що підливала самогон у пластикові келишки, припрохуючи: — Натурпродукт, із села привезла! Оце якби не город в селі давно б із голоду попухли!

— Зате який парламент у нас! — хекнув старий і миттю спорожнив стаканчик. — Знаєте, який Трудовий кодекс там прийняли в другому читанні? Рабство повернули. Тепер, якщо власник скаже, то й десять годин робочий день буде!

— Треба багато помізкувати, щоб законами заохотити працю. Звідки ж їм знати? Та й хіба вони вміють думати? Їх цього не вчили… — гірко всміхнувся голова профспілки. — Хто прийшов до Верховної Ради за закритими партійними списками? Водії, секретарки, братки для бійок перед трибуною… Закони писати — це не їхнє!

Усі якось одночасно відчули втому. Дехто вже вкладався спати на офісних стільцях. Молодиця у хустці прибирала зі столу, ніби сама для себе підсумовуючи «здобутки» дня:

— А все’дно не здаваймося, бо ж не їхня правда, а наша! Не допоможе сьогоднішній штурм заводу — завтра підемо штурмом на обласну адміністрацію…

— А як же державна програма вітчизняного машинобудування? — тихо запитала Надія Миколаївна, розуміючи, що питання риторичне.

У руках вона досі тримала бутерброд, який передали з нехитрого столу.

Розділ третій

I

Дев’ята ранку, новини, склянка чаю. Анастасія не встигла накинути на себе халат, так і вклякла перед телевізором. Репортаж із засідання арбітражного суду показували у повторі. З екрана лунали погрози, верхня камера зняла штурханину і навіть те, як у господаря кабінету відібрали мобільний телефон. То була «гвардія» леді Ю. Один із «гвардійців», маленький на зріст і найбільш задерикуватий, скаржився на бійців служби безпеки, наголошував на недоторканності народних обранців. Настя знала цього депутата, з Євгенових розповідей. Молодий політик дорвався до крісла завдяки скандальним публікаціям у своїй газетці.

Бути свідком словесних змагань парламентаріїв після їхніх бійок Невінчана не бажала. Але шеф чекав добірки свіжої інформації. Зараз вона йому була потрібна, як повітря. Борис Шевченко готувався виступити з парламентської трибуни після того, як народні депутати вислухають звіт керівника Нацбанку.