Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 189

Очі в Іллі почервоніли. Не виключено, що вже хильнув коньячку з маленької баклаги, яку носив у нагрудній кишені кітеля.

На Херсонщині Тиндик стояв біля витоків партії, навколо якої понад десять років тому об’єднався блок леді Ю. Цей кремезний чолов’яга особисто обійшов зо дві сотні сіл, щоб переконати виборців віддати свої голоси за жінку, яка згодом стала прем’єром. Ілля Капітонович очолив фракцію, названу її ім’ям. Але рік тому його змістили і виключили з лав партії, за списком якої він балотувався до облради. Передісторія була така. Партія, як це розумів сам Тиндик, мала бути близькою до соціалістичних ідеалів, він навіть придумав їй назву — «Справедливість», але його пропозицію відкинули. Насправді нове творіння леді Ю швидко перетворювалося на партію, яка обслуговувала імідж однієї особи, а згодом і зовсім втратила ідеологічне обличчя.

Колишній моряк, навпаки, уявляв, що все буде інакше, адже фракція пишалася багатьма своїми членами — художньою інтелігенцією, викладачами, письменниками. Чимало знайшлось яскравих особистостей, запалених ідеями соціальної справедливості. А проте згодом у парламенті відбулися торги. Коли, зрештою, Верховна Рада України ухвалила закон про імперативний мандат, відразу почав діяти механізм придушення інакодумання в лавах партії. І загинули ілюзії Іллі Капітоновича… В облраді стали непотрібними люди з самостійним мисленням. Для органів самоврядування це означало цілковитий параліч.

Антидемократичний зміст майбутнього закону, за який так боролася леді Ю, протверезів багатьох її однопартійців. Коли ж за дзвінком із Києва до фракції ввели кількох бізнесменів, які мали бандитське минуле, у Тиндика впала полуда з очей. Коли зайди зажадали права власності на громадські землі, терпець голові фракції урвався. Ілько оголосив про свою незгоду прямо в сесійному залі; за ним пішла половина депутатів. За цей розкольницький рух Тиндик і поплатився своєю громадською посадою. Однак він не був упевнений, що його прізвище викреслили зі списку. Членство директора мореплавного училища цілком могло значитися в якихось формулярах, і це не давало йому спокою. А поки що за ним зберігався депутатський мандат.

— Розумієш, партія, якій я служив, не може пояснити ідеологію розвитку суспільства, — сказав Ілля Капітонович.

— Та невже? — Надія Лось іронічно підняла брову. Їй це видавалося швидше комедією, ніж драмою.

— Навіть якби я хотів виступити з окремою думкою під час засідання облради, це не мало б жодних наслідків.

— А хотів би?

— Атож.

– І що б сказав?

— Хоча б про несправедливий розподіл коштів між регіонами і центром. Забирають майже дві третини зароблених областю грошей. Місцеві бюджети порожні. Компенсувати подорожчання комунальних тарифів нічим. Люди полишені сам на сам із їхніми проблемами. Заводи не розраховуються з постачальниками, робітники місяцями сидять без зарплати. Банки заблокували депозити підприємств…

— Отже, депутатська діяльність для тебе втратила сенс, — підсумувала Надія Лось. — А що, «губернатор» дослухається до твоєї думки?