Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 187

Раптом хлопець замовк. Під пальцями масажиста чимдалі м’якшали його знівечені, застиглі м’язи.

— Грицю, я вам довіряю, — сказав Мазепа. — Як ви вважаєте, зможу я одружитися, мати нормальну сім’ю?

— Усе у вас буде добре. Ви видужаєте, не сумнівайтесь, — заспокоїв масажист, упевнено продовжуючи свою справу.

Ніколи не слід виключати не надто щасливого фіналу, думав Фірсов. Він звик до того, що серед його пацієнтів на одному полюсі були люди, в головах яких переважають важкі, раніше не властиві їм думки. А на іншому полюсі товпилися молоді відвідувачі масажного кабінету, яких спонукала прийти сюди турбота про свою зовнішність. Іван Мазепа, вочевидь, віднедавна наблизився до другої групи пацієнтів. У цього хлопця вочевидь прокинулася надія.

Мальона справила на нього незвичайне враження. Для цього випадку не підходила його традиційна спрощена схема поділу жінок на «барбі» і «пупсів». Ох, ці великі зелені очі! Він довго не міг собі пояснити їхнього виразу. Складалося враження, ніби ця жінка повсякчас остерігалася зазнати образи. Не важливо від кого — вона боялася всього світу.

Фірсов не сумнівався: заключним акордом у перебігу зцілення Івана стане кохання, яке подарує йому Жанна.

III

Останніми роками Надія Миколаївна чимдалі більше нагадувала старого Лося. Педантично вичищала всі закапелки власної пам’яті за допомогою щоденника, впорядкувала домашній архів, старі фотоальбоми, регламентувала для себе повсякденні потреби, привчаючи себе до аскетизму в побуті й у думках… Але цей вбивчо ідеальний порядок насправді нічого не був вартий. Після загибелі чоловіка поетичне перо випало з рук Надії. Спілкуватися в редакції не було з ким. Друзі відійшли. Синів шлюб нагадав, що час залишатися наодинці з собою, що вступила в період втрат. Це ще не була остаточна самотність, вона лише насувалась, але віщувала неминучу кризу.

У Надії Лось залишилось єдине захоплення — телевізійні шоу та передачі на радіо. Вона підсіла на політичний наркотик. Це заколисувало й водночас створювало ілюзію причетності до всього, що відбувалося в країні. Нічні політичні дебати вранці нагадували про себе порожнечею в душі й дедалі дужчало відчуття: з суспільством коїться щось недобре. А вже вересневі події в парламенті довели правильність припущень.

На початку осені Верховна Рада демонструвала дивовижну злагоду між опозицією і блоком леді Ю. Хвилерізом у збуреному парламентському морі стало грузинське питання. Уся європейська спільнота та її головний партнер на американському континенті — США — виступили на боці Тбілісі. Та леді Ю дивилася далі. Певно, уявляла, як її прийматимуть у Москві після голосування грузинського питання. А попереду ж були непрості «газові» переговори! Напевне, скомандувала своїм гарячим хлопцям: «Відбій!». Пасічник і його парламентська команда залишилися сам на сам зі спеціальною заявою, в якій засуджували російського агресора.

Надія Лось, як і кожен небайдужий українець, не могла не помічати, що в глибині демократичної коаліції тривають приховані тектонічні процеси всередині коаліції, але ніхто не міг передбачити, наскільки руйнівними стануть вони, коли прорвуться на поверхню. Блоки, з яких складалася парламентська більшість, розповзалися, ніби стіни благенької халупи. Своїм гострим краєм коаліція вже чиркнула себе по сонній артерії. Суїцид тривав. Неприродне спільне «думання» опозиції та гвардійців леді Ю наближало суспільство до прірви. Пасічник запропонував традиційні ліки — розпуск парламенту. Країна почала дрейфувати в напрямі антиконституційності й імпічменту Президента. Коаліція відсапувалась і стоїчно боронилася на межі своїх сил. Зрештою, не треба було бути політологом, щоб зрозуміти: навколо хоругв «помаранчевої» коаліції катастрофічно тане флер звитяги і патріотичності.