Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 170

— Доню, нарешті! Як ти почуваєшся? — почула вона мамин голос.

— Уже ранок? Дай мені записник і ручку!

На папір лягли рядки: «Зобов’язуюся в разі видужання, по-перше, розірвати стосунки з Марієвим, по-друге, знайти іншу роботу, по-третє, попросити пробачення в усіх, кого скривдила…»

До палати ввійшла молода жінка. «Леся!» — подумки зачудовано вигукнула Сливка, хоча після пережитого її вже мало що дивувало.

— Я почула, що ти хворієш. Прийшла провідати…

Данине змарніле обличчя було очужілим і сумним.

— Пробач… Я тебе кривдила… — нарешті тихо мовила вона. — Як там інші, хто працював у нас? Євген так і не влаштувався в редакцію, казали, він зараз у Москві?

— Він повернеться! — запевнила Леся.

Частина п’ята

ЛАД У ДУШІ

Розділ перший

I

Кросівки на босу ногу, відсутність макіяжу, поганий настрій напоказ — усе те, чого Жанна ніколи собі не дозволяла раніше, тепер стало для неї звичним. Збігав другий місяць її лікування в Євпаторії після травми на знімальному майданчику. Фантастичний фільм про королеву тролів, попри пустий сюжет, вимагав постійного напруження. Режисер поставився до акторки з браконьєрством митця. Якось навіть примусив пригадати смерть рідного дідуся, щоби підсилити сцену загибелі короля. Коли знімали епізод з перегонами, в одному з нескінченних дублів Жанна впала з коня. Те, що відбувалося потім, нагадувало лихий сон: «швидка», голі стіни палати, операція і невідомість. Мальона опинилась у кримському санаторії, хвалити Бога, не в інвалідному візку. Батько весь час був поруч, навіть його дружина на якийсь час приховала за маскою співчуття свою неприязнь. Лікування нарешті дало якісь результати. Словом, обійшлося.

Принаймні такий вигляд це мало зовні. Але в душі молодої жінки щось ніби обламалося. Хвороба спіймала Жанну в страшнішу за фізичний біль пастку; тіло видужало, а душа — ні. Вона вже мала квиток до Москви; курортний сезон закінчувався, а їхати не хотілося. Жанна шукала приводу, щоб залишитись, хоча й не була впевнена, що саме від цього залежить остаточне зцілення її душі. Від думки, що там, на Черьомушках, її зустріне глузливий, гострий погляд старшого лейтенанта Генштабу Микити Шихова, Жанні ставало зле. Чоловік від самого початку іронічно ставився до її творчих амбіцій. А його хамські коментарі українських політичних подій взагалі бісили Жанну, достатньо стриману в розмовах. Терпіти ці кпини могла хіба що тільки Мальона із своїм меланхолійним характером і охололим чуттям родини. Однак і Жаннине алебастрове личко іноді вкривалося червоними плямами. Російський офіцер перед усіма знайомими насміхався з українського Чорноморського флоту й крутив біля скроні, розповідаючи про директиви, які надходили з Києва. Жінку фізично і морально виснажило надто тривале лікування, а Микита ніби дражнився, називаючи це в тих самих дружніх розмовах «запаленням хитрості», та телефоном вимагав якомога швидкого повернення дружини додому.