Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 168

V

Тільки у Києві взимку так рано прокидається сонце. На білосніжному медичному столику біля Даниного ліжка зблиснуло скельце. За мить на ньому з’явилася краплина крові — його обережно понесли до лабораторії. Так обережно, наскільки могли. Пригнічена і заклопотана Галина Іванівна не втрачала надії. Дана в неї була першою дитиною. Вагітність проходила дуже важко. Прогнозували викидень через негативний резус. Здавалось, сама природа не бажала, щоби це крихітне створіння з’явилося на свій Божий. Інфернальна дитина. Примхлива, неслухняна й при цьому надзвичайно здібна, вона таки здолала опір природи. Може, все обійдеться, і діагноз виявиться не таким страшним, як це припускав районний лікар.

Коротко обстрижена голівка Дани чорніла на подушці. Дочка не розмовляла вже третій день. Точніше, не хотіла говорити. Надто приголомшили її слова онколога. Тепер залишилося тільки чекати. Вплинути на хід подій вона вже не могла. Все залежало від тієї краплини крові.

Сплив третій місць відтоді, як Сливці запропонували посаду помічника народного депутата. Сергій Марієв розраховував на її вміння налагоджувати зв’язки з пресою. Однак уже тоді дівчина відчула: хвороба, котра причепилася за часів нетривалого життя в біло-блакитних наметах, чимдалі глибше запускає пазурі. Галина Іванівна, перелякана доньчиними непевними поясненнями, примчала до столиці. Не потрібно було медичної освіти, щоб зрозуміти: Дана на межі. Її поклали в лікарню, не згадуючи навіть про відсутність столичної прописки.

Сливка лежала очима до стіни і вдавала, що спить. Насправді ж їй хотілося повністю відсторонитися від людей, побути на самоті. Вона стомилася. З часу давньої розмови у ресторані між Сергієм Климовичем, Михайлом Даниловичем і нею, вона ні на крок не ухилилася від власної мети — сягнути якнайвищого. Віжки влади, які тримали Марієв і Галіза, деколи залишали болючі шрами. Недоспані ночі й випиті ліки вже не бралися до уваги. Згодом Дана сама навчилася нівечити людей. Того вимагав крихітний клаптик влади, яким володіла вона. Після звільнення Євгена і фактичної втечі Петра Тодоска Сливка тричі змінювала склад прес-служби. Люди приходили, сповнені сили й радості в очах, а залишали міністерство кволими й розчавленими. Усе це була тяжка робота, яку виконувала Дана. Її почали боятися навіть заступники міністра. Демонізований образ Сливки незримо був присутній на всіх міністерських нарадах, де обов’язково називали ті департаменти, в яких не склалися стосунки з прес-службою.

Таки прийшла довгоочікувана нагорода — Дану зарахували на роботу до Верховної Ради. Щоправда, поки на посаду помічника народного депутата. Але дівчина не сумнівалася: мине трохи часу — і її введуть до кола наближених. Рано чи пізно прізвище Сливки вимовлятимуть зі значно більшою повагою. Адже молоді та енергійні люди завжди прикрашають виборчі партійні списки.

Але тепер дівчина з нехіттю згадувала про ті свої прагнення. Від огиди здригалося все зболене нутро. По-справжньому нудило. Душа, отруєна, випалена, прагнула спокою. О владо! Де ти — там і яма, в яку скидаєш тих, хто служить тобі.