Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 167

Хлопець стиснув голову в долонях.

— Москва тобі дасть те, чого бракує в Україні. Тут є можливість поставити твою п’єсу. Або створити мюзикл. Якщо, звичайно, ви об’єднаєтеся з Костею Лебедєвим. Знайдемо спонсора.

— Я навіть здогадуюсь, як його звуть… — Хлопець ретельно порвав на дрібні шматочки візитку мільйонера. — У мене є батьківщина.

— Але вона зробила тебе нещасним, — у голосі В’ячеслава зазвучала докірлива нотка.

— Батьківщина — це те, що робить людину людиною.

— Гаразд, відпочивай.

За отцем Зосимом зачинилися двері. За вікном здригався від застояної вогкості московський світанок. Євген ніяк не міг заснути.

Ось уже три місяці, як він не написав жодного рядка. Ніби залізна рука вп’ялася в горло. Більше не спокушала можливість власної творчості за рахунок випадкових заробітків у різних виданнях. Однак тепер, коли в нього не залишилося ні копійки, скидалося на те, що настав час приймати рішення. Яке? Хлопець згадав по-дитячому довірливі очі забутого маестро. Театр був давньою мрією Євгена.

У напівтемряві поклацав пультом телевізора. Другий тиждень в ефірі не було навіть нейтральних звісток від українських інформагентств. Жодного коментаря ні від журналістів, ані від експертів. Всеросійський інформаційний канал передавав виключно офіційні новини. Як це відрізнялося від українського телеефіру, навіть такого, яким він став тепер… Надвечір, коли вони з Косенком проїжджали повз однієї з площ, міліцейський загін розганяв мітинг опозиційних сил. Такого в Києві не було навіть у найгірші часи. Жорстокість правоохоронців, напевне, всоталась у російський характер разом із прусськими порядками за часів Катерини Великої. «Чому ти так реагуєш на це? — запитав тоді В’ячеслав. — Ти хворий на політику».

Хлопець взяв ноутбук і зайшов в інтернет. Україна загрузла в безнадійних політичних чварах. Повідомлялося про результати виборів і формування правлячої «помаранчевої» коаліції. Екс-міністр праці, за повідомленням парламентського веб-порталу, приєднався до фракції «біло-блакитних». Проте, зважаючи на списки, Марієва не поспішали наближати до парламентського керма. Це щось означало. Тактика «біло-блакитних» завжди вписувалася в один і той самий алгоритм. «У нас війною владу забирають і війною повертають», — подумав Євген. Він відкрив ще один сайт. Так воно і є — відставлений уряд майже повністю увійшов до складу тіньового кабінету міністрів, саме там і знайшлося місце для Марієва. Годі було й сподіватися на стабільність у Верховній Раді. Чубенко звернув увагу на рухомий рядок на інформаційному сайті. Він повідомляв про вчорашнє блокування опозицією парламентської трибуни.

Вони вміють лише перекидати човна, плисти ж у ньому неспроможні, подумав Чубенко. А людям, які намагаються стати над чварами, дати оцінку тому, що відбувається, пропонують плисти геть, хоч би й до Москви. Щоб сіяти тут добре, мудре, вічне. «Боже, як я хочу додому!» — прошепотів хлопець, впираючись лобом об віконне скло. Україна — нестабільна, роздерта, розчленована духовно — потребувала Євгена, а Євген потребував її.