Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 166

— А як у вас називається картопля фрі? — голосно поцікавилася мільйонерша у свого візаві.

— Так само, — тамуючи роздратування, відповів Чубенко. Здається, на цій вечірці йому відводили роль гостя з якоїсь екзотичної країни.

— Дайте Євгенові спокій, — захистив друга ієромонах. — Краще послухайте мій спів.

Він пройшов до мініатюрної естради, на якій встановили музичні інструменти. Перебираючи струни електрогітари, В’ячеслав із заплющеними очима виконував пісні одна за одною, і було помітно, як сильно він скучив за цим. Половина пісень були українськими.

— Ваш президент бандерівець, хіба ні? — тим часом прискіпувалася до Чубенка захмеліла Раїса.

— Звідки ти це взяла? — шарпнув її за лікоть чоловік, колишній «пахан» з Борщагівки. І звернувся до Євгена: — До речі, я теж знаю українську. Колись на площі Ленінградській, що у Дарниці, в гастрономі за ковбасою стояв. Черги були кілометрові. А тепер, дивися, все є…

Хоча процес зародження капіталізму особисто Чубенкові приніс мало втіхи, він ввічливо посміхнувся. Поруч куняв над тарілкою добродій із посивілою кучерявою чуприною.

— Костя Лебедєв, у минулому керівник нашого ансамблю, — прошнув на вухо Євгенові отець Зосим, який помітив його здивований погляд. — Можливо, стане регентом нового сільського храму в Новгородській області.

Євген зрозумів, що це той самий рок-музикант, який допоміг Косенку записати диск.

— Але ж він «корінний москвич?…

— Дарма. Його борг за квартиру зашкалює. Кость ніде не працює, пиячить. А втім, інколи він пише чудові пісні.

Чубенко чув це прізвище від Мальони. Власне, його приїзд сюди був викликаний бажанням дізнатися щось про неї.

На світанку київського гостя відвезли до готелю. Постарілий, уже з бородою отець Зосим дивився, як приятель порядкує у своєму номері.

— Що ти знаєш про Жанну? Хто її чоловік? — ховаючи погляд, запитав Євген.

— Якийсь розумник із Генштабу. Зараз вона не їздить з концертами. Знімається у кіно. До речі, цей фільм спонсорує Серафим.

— Знову Фріч? Скоро він скупить у Москві не тільки шоу-бізнес, а й студії.

Помітно було як кепсько в Чубенка на душі.

— Залишайся тут. Я підшукаю тобі роботу, — сказав В’ячеслав.

— У Фріча? — уточнив Євген.

— Навіщо ж у нього… Працюватимеш за фахом. Ти журналіст.

— Я не журналіст. — Євген відвернувся від отця Зосима, щоб сховати обличчя.

Отець Зосим усе зрозумів. Він не з чуток знав, які пристрасті зазвичай вирують у владній верхівці, й здогадувався, як там ламають людей через коліно. Проте зберігав таємницю сповіді, а головне — вмів утішати.

— Годі! Ніхто, крім тебе, не міг зруйнувати лад у твоїй душі. Професія тут ні до чого.

Чубенко зітхнув.

— Мені вже двадцять шість.

— То й що? Які там твої літа! Вигляд маєш гарний. Рая це помітила…

— Мені зле. Я думав, тут буде краще. Але ж ні… Так тисне тутешнє низьке небо. Півроку зима свинцевої масті.