Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 161

У фойє, біля стилізованої амфори перед телекамерами, перед камерами давала інтерв’ю Аліна Корзун, прес-аташе найбільшої компанії — оператора мобільного зв’язку. Чарівна фея вищого світу з’явилася на форум із вишуканим макіяжем, але напрочуд просто вбрана, так, неначе тільки вчора сиділа за комп’ютером у редакції районної газети. Завдяки цьому вона здавалася значно молодшою. Журналісти знали Аліну з часів, коли вона була прес-секретарем першої особи в державі.

— Наші благодійні програми розписано на багатьох сторінках, — сказала пані Корзун, широко розтуляючи намальований рот. — Однак мушу зауважити, що керівництво компанії прийняло рішення не проводити окремих благодійних акцій. На противагу цьому намагаємося виробити системний підхід до вирішення низки соціальних проблем і діяти в заданому напрямі не менше трьох років.

Як би жахливо не звучала ця закручена фраза з гарненьких вуст, в ній був глибокий смисл. Переважна більшість великих компаній діяли так, щоб державна соціальна політика і корпоративна благодійність були чітко розмежовані. Усі розуміли: ніякі позабюджетні внески від бізнес-структур не спроможні втримати «соціалку» шахтарських міст чи гуцульських сіл, яка давно почила в Бозі. Проте суспільство все одно тим чи іншим побитом намагалося відстежити характер благодійництва. Останнім часом мас-медіа не без підказки згори вдалися до рейтингу таких внесків. Це відігравало роль такого собі медяника для олігарха. Але неможливо було примусити вітчизняний бізнес розкривати гаманець ширше тільки заради того, щоб фінансувати бездонну бюрократію, корупцію або невміння керувати країною.

— Ми максимально зацікавлені в тому, щоб результати наших проектів раціонально використовували державні структури. Але ми б не хотіли, щоб те, що робимо ми, дозволяло державі й надалі нічого не робити для вирішення соціальних проблем, — Аліна рішуче відсікла таємні сподівання бюрократів.

Оприлюднення подібної позиції за кілька хвилин до початку форуму, нехай і в такій напівофіційній формі, - означало важливий сигнал від великого бізнесу. Він не терпів поплескування по плечі й вимагав чітких параметрів соціального діалогу. Міністр праці, який за посадою очолював Національну раду із соціального партнерства, повинен був знайти переконливіші аргументи, щоб цей діалог не обірвався на півслові. А прем’єр уже вимагав більшого — виведення великим бізнесом зарплату з тіні. Дипломатична місія Сергія Климовича на цьому форумі полягала в тому, щоб переконати бізнесменів перерозподілити доходи між собою і нацією.

Та великий бізнес поки що вочевидь не натішився своєю роллю найвпливовішого чинника в суспільстві, - не все було в країні «прихоплено». Президент міг мати про це яку завгодно думку, але вона олігархів не цікавила. Нехай глава держави щороку збирає в себе найзаможніших осіб і закликає задля блага нації робити інвестиції в інноваційні сфери економіки, створювати робочі місця — телебачення це радо висвітлить. А правда полягає в іншому — сильні світу цього не жили в Україні, а патрали її, наче курку. А хіба говорять на рівних з «керівництвом» курника?