Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 160

Прем’єр, однак, наражався на ризик. Невідомо, як Пасічник зреагує на спробу уряду підім’яти під себе страхові фонди. Може виникнути конфлікт із Секретаріатом Президента. Але якщо задум Марієва реалізують… Сергій молодець.

— Чекай-но, — шеф зупинив міністра на порозі, - а що це ти таке наговорив у інтерв’ю «Київським дзвонам»? «Нашому уряду випала щаслива можливість пожити три роки без виборів…» Ось будуть тобі три роки! «Повинен бути якийсь політичний пакт відповідальності провідних політичних сил перед майбутнім України…» Хто тебе уповноважував робити такі заяви?

Відповіді він не дочекався. Марієв насилу стримував переможну посмішку фаворита: чи я мало для тебе зробив? Хоча за звичкою стояв перед шефом виструнчений, ніби штангенциркуль, та їв начальство очима.

II

Столичний «Прем’єр-палац» краще за інші готелі підходив для проведення українських бізнес-форумів у вузькому форматі. Найбагатші люди країни, які здебільшого жили за кордоном, облаштувалися тут у звичних комфортних умовах. Керівництво держави намагалося налагодити стосунки з роботодавцями, нагадуючи їм про соціальне партнерство. Тому олігархам доводилось особисто приїздити до Києва, щоби підтримувати такий діалог. Проте багатьох учасників цих зустрічей дратували постійні намагання політиків перекроїти законодавче поле для життєдіяльності бізнесу. Як і раніше, права власника були незахищені, тривали приватизаційні скандали. В таких умовах мало яка велика українська компанія не намагалася відгородитися від впливу держави.

Але зовсім уникати діалогу з владою було ризиковано і невигідно. Українські компанії почали розміщувати свої акції на світових біржах, що означало перехід на інші правила гри. Серед іншого, необхідно було долучатися до міжнародної мережі соціально відповідальних компаній, як того вимагав відповідний генеральний договір Організації об’єднаних націй. Рішення про приєднання до нього прийняли понад три десятки вітчизняних комерційних структур. Кожна з них розробила власний статут корпоративної соціальної відповідальності. Саме про це й планувалося поговорити під час форуму.

Марієв, з-поміж іншого, мав намір закликати представників бізнесу сміливіше переходити на світові стандарти звітності у сфері своєї соціально-орієнтованої політики. А поки що жодна українська компанія не оприлюднювала бюджет своїх благодійних програм. Ніхто ззовні не мав доступу до інформації про суми, витрачені найбагатшими бізнесменами на соціальні потреби населення. Тобто процес неможливо було ні проконтролювати, ні, тим більше, очолити. Водночас суспільству все-таки варто було знати людей, які мали величезний вплив не тільки в столиці, а й у низці міст, областей, у регіонах у цілому.

Під час контактів із представниками великого бізнесу Марієв чітко засвоїв кілька прописних істин. Україну як країна з бідним населенням могла б очолити рейтинг держав з найбільшою концентрацією капіталу в одних руках. Статки кількох осіб, що перевищують статки багатіїв у сусідніх країнах, пробивають собі дорогу через парламентські фракції. Харизматичні політичні партії, в які збилися цілі групи представників бізнесу, створюються «під особу». Поки що, керуючись цими засадничими принципами, міністр жодного разу не помилився.