Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 158

Тодоско був урочистий, як наречений на весіллі, й це підкреслювала навіщось причеплена до лацкана бутоньєрка. На ретельно виголеному обличчі в нього цілий день блукала незрозуміла посмішка. Ще вранці він припустив, що спецслужби виявляють підвищений інтерес до міністерської будівлі. Він сам бачив, як невідомий робітник у спецівці з ліхтариком вилазить із вентиляційної труби.

Пообідньої пори Петро Олексійович за дорученням Сливки ходив до аптеки, а потім до магазину, де придбав рамку для портрета міністра. Тепер Тодоско нетерпляче оглядав кімнату. Усі місця для світлин були зайняті.

— Слухайте, це ж доведеться забивати ще один цвях! — бадьоро вигукнув він нарешті, вочевидь не збираючись робити цього.

Нарешті Тодоско підійшов до стіни, де з часів «помаранчевої» влади висів портрет Пасічника, зняв його й поклав на запилюжену шафу обличчям униз. Натомість дбайливо обтер рукавом фото Марієва в рамці й її повісив її звільнене від президентського портрета місце.

Розділ четвертий

I

Напередодні парламентських виборів всі засоби масової інформації цитували лише Президента, прем’єра та голів партій. Однак Марієву пощастило завдяки своїм гучним заявам застовпити чільне місце у рейтингу топ-новин. Міністр праці оголосив благодійну акцію: створення робочих місць для інвалідів. Вигадка копійки не була варта, але про це здогадувалися одиниці. Лічені експерти розумілися на соціальних проблемах, а основна частина електорату ковтала таку піну. Днями прізвище міністра праці з’явилося в рейтингу після його заяви про те, що середня пенсія в Україні має становити шістсот євро.

Навіть на погляд безстрашної піар-служби Марієва це було занадто. Слова міністра насмілилася процитувати єдина промосковська газета. Відчайдушний піарівський екстрим не залишився непоміченим нагорі. Сергія Климовича викликали на килим.

Біла кам’яниця Кабміну зустріла міністра мовчазним ескортом із працівників секретаріату глави уряду. Пройшли до ліфта, яким користувався тільки прем’єр. Десь у глибині душі високопосадовця ворухнувся страх. Чомусь спали на думку переповідки про особливу вимогливість, з якою прем’єр питав з підлеглих. Він волів би, щоб його вказівку працювати в уряді двадцять чотири години на добу сприймали буквально.

Але з цим у відомстві Марієва було нібито в порядку — його підлеглі мало що не ночували на роботі. Отже, справа була в іншому.

— Я ціную наші давні дружні стосунки, але навіщо ти мене підставляєш?

Шеф уперся очима у зблідле випещене обличчя Марієва і відчув у собі лють великого дужого звіра. Але опанував себе.

— Чи ти думаєш, мені приємно чути телефонні дзвінки із апарату Президента з приводу твоїх сенсаційних заяв?

Прем’єр дістав стос роздрукованих аркушів і потрусив ними у повітрі.

— Це твої заяви на радіо, телебаченні й у друкованих засобах інформації. А це зауваження експертів!