Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 157

Першою запросили до слова молоду жінку з величезною декоративною шпилькою в зачісці. Підводячись з місця, вона сором’язливо поправила спідничку на струнких ногах.

— Яку продукцію виробляєте? — приязно звернувся до неї Марієв.

— Вирощуємо квіти. У нас оранжерея.

— Он як! — міністра, здавалося, відповідь втішила. — А скільки інвалідів ж у вас працює?

— Знаєте, — зам’ялася молодичка, — я лише бухгалтер, не можу вам точно сказати. Здається, половина чисельності штату.

Марієв перезирнувся зі співголовою комісії.

— То половина чи менше?

У вуст Сергія Климовича злиняла приязна посмішка. За незначного представництва інвалідів підприємство позбавлялося права на дотацію, а це тягло за собою неприємності з боку Рахункової палати. Красуня знічено потупилася, ще раз обсмикнула шлярки на спідниці.

— Хто рекомендував створити це підприємство? — тихою скоромовкою звернувся міністр до чиновників.

— Я, — спокійно відповів директор Фонду захисту інвалідів Любомир Струтецький.

Помовчали. Було чути, як протяг від кондиціонера шелестить листям пальми поблизу президії.

— Хто виступив співзасновником? — поцікавився Марієв.

— Національна телерадіокомпанія, — озвався представник «червоного» крила Верховної Ради. Посмішка на його одутлому обличчі могла слугувати за рекламу стоматологічних послуг. Підозріла комерційна структура перебувала під його опікою.

— Гарна дівчина попросила мене, я поміг, — сміливо заявив Забрьоха.

Сергій Климович про всяк випадок кинув у президію:

— Треба було б перевірити це підприємство. Все-таки два мільйони за один раз отримали. Не кожен колектив інвалідів на час створення домагається такого фінансування. Хай би нове підприємство хоча б рік попрацювало, показало свої можливості.

І тут із зали заволав голова Українського товариства сліпих, який втратив терпіння. Усі вже звикли, що з його грудей звук виривається порціями, у вигляді перфорованого фальцету.

— Вибачте, я просто обурений тим, як іде розгляд питання! Я роками добиваюся, щоб нашій організації виділили кошти для придбання приміщень, а тут гроші роздають якимось наближеним особам! І хоч я формально теж член комісії, до мого голосу тут не дослухаються!

Марієв завжди із задоволенням слухав скандаліста: додати краплю дьогтю від мас у бюрократичну діжку меду ніколи не зайве. Ніхто не зупиняв монологу інваліда. Він висловився в порожнечу, і його посадили на місце, пообіцявши наступного разу виділити трохи коштів на потреби УТОСу.

Повідомлення, підготовлене прес-службою за підсумками цієї наради, нещадно скоротили.

— Навіщо нагнітати пристрасті! Ви ж бачите, які ці інваліди ревниві, — примовляв Галіза, креслячи олівцем роздрукований текст.

І знову всіх сколихнуло передчуття змін. Передбачалося, що вже незабаром Президент має видати указ про розпуск парламенту. Була восьма вечора, але ніхто не йшов додому. Задуха стояла в кабінеті прес-служби. Дана постійно переглядала інтернет, скрушно хитала головою, ніяк не в змозі визначити, скільки їй потрібно повітря — то відчиняла, то зачиняла вікно біля себе. При цьому натужно кахикала й скаржилася, що в неї температура.