Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 156

Виходячи, Алла думала про однаково нещире зацікавлення науковими дослідженнями з питань ринку праці в Україні всіх органів влади, незалежно від політичного кольору. Хай що б вони не казали на камеру, жодних реформаторських кроків, тим більше — змін на краще, годі сподіватися. Це ставало тим очевидніше, що трудових мігрантів щороку більшало. Ні в парламенті, ні в Кабінеті Міністрів цієї теми не зачіпали — надто страшне провалля відкривалося за проблемою. Розворушити вулик трудової міграції змінами у сфері оплати праці означало наразитися на обстріл зусібіч. Політичні чвари, які півтора десятиліття розривали країну, від початку ставили хрест на будь-яких реформах.

«Про всяк випадок треба написати власні коментарі до його відповідей!» — звідкилясь «згори» прийшла підказка Аллі.

«Парадокс, — думала вона, — найбільші боржники із зарплати — держава, органи місцевого самоврядування. «Різнокольорові» губернатори однаково винні людям, над якими їх піднесла влада, та міністерство заклопотане лише тим, щоби вчасно кинути камінь у город своїх політичних опонентів. Споконвіку найбагатші власники донецьких копалень та енергетичних підприємств платять найгірше. Марієв перелічує серед відсталих західноукраїнські області чи то за звичкою, чи то через власну некомпетентність, а статистика тим часом свідчить про інше…»

На останній нараді міністр виступав із підсумковою промовою, коли в просторій залі Укртелекому пролунав звук сирени. Війна? Ядерний вибух? Державний переворот? А промовець не змовкав, ніби й не чув того сигналу. І справді, чи вартий уваги якийсь рингтон? Просто один з операторів тримав на плечі камеру, і йому було не дотягнутися до кишені своїх шортів, щоб вимкнути телефон. А втім, ця сирена могла б цілком пристойно ілюструвати стан ринку праці в Україні.

Вранці готовий матеріал лежав на столі в редактора, другий примірник передали до міністерства. Обідньої пори шпальту зверстали, однак Сергій Климович ніяк не повертав тексту. Телефон прес-служби не вмовкав, але Дана зникла, а крім неї ніхто не міг зарадити «Дзеркальним вістям». Головний редактор, однак, виявив принциповість і не зняв матеріалу зі шпальти. Світ таки побачив суперечливе обличчя міністерства праці, хоч як би того не хотів сам Марієв.

V

Хоча на парламентському небосхилі вже гриміло — насувалися позачергові вибори, опозиція наступала на п’яти, — робота апарату не повинна була давати збоїв. Почастішали наради. Підчищалися засіки. На одній з комісій міністерства розглядали долю сотень мільйонів із державного бюджету, виділених на створення підприємств інвалідів. Комісія засідала при обов’язковій присутності міністра і керівника відповідного парламентського комітету — балакучого, рішуче налаштованого представника фракції комуністів на прізвище Забрьоха. Процедура була, як завжди, нудною. Керівник комісії — метикуватий чиновник — прозвітував, як розпорядилися коштами директори, котрим пощастило вкласти їх у виробництво поліетиленових пакетів, дитячих граблів та збірних теплиць. Міністр вдавав, що прискіпливо вивчає документи, аж нарешті запропонував заслухати декого з присутніх керівників підприємств.