Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 120

«Ігор Самохін — голова обласної державної адміністрації Херсонщини», — зазначалося під рубрикою «Призначення». Отже, Настин дядько знову повернув собі колишній вплив на політичній арені. Принаймні це означало, що він, швидше за все, полишить київську квартиру на свою племінницю.

Брифінгом, який давав Борис Шевченко, столичні журналісти не надто цікавилися. Тема українсько-іранських стосунків у сфері енергетики багатьом з них видавалася малоперспективною. До Секретаріату Президента прийшли здебільшого працівники інформагентств. Цікавим цей захід міг виявитися хіба що для психолога, який хотів би простежити становлення Шевченка в ролі секретаря Ради національної безпеки і оборони при Президенті. Донедавна посада була суто канцелярською, а її носія в жодному разі не вважали політичною фігурою. Тільки витончені «гурмани від політики» могли уловити нюанси в статусі секретаря Радбезу після особливого розпорядження Пасічника щодо газової сфери. Саме до таких гурманів зараховував себе Євген.

Несподівано для себе Настя побачила в залі для прес-конференцій гордий Чубенків профіль. «Невже?!» — дівчину обсипало жаром. Таке видання, як «Моя Україна», цілком могло обійтися без інформації про цей брифінг. Невінчана подумала, що Євген, можливо, шукає зустрічі з нею.

— А чи йшлося під час ваших відвідин Тегерана про якісь газові проекти? — запитав журналіст з «Моєї України».

Очі Бориса блиснули:

— Я вдячний вам за це запитання. Справді, розглядалися ймовірні перспективи прокладання магістралі для отримання Україною іранського газу.

На здивованих обличчях присутніх відбилися в кого іронія, в кого просто сумнів. Але Борис Миколайович нічого більше не сказав, бо й сам добре розумів, що спорудити такий газопровід під силу лише найбільшим енергетичним компаніям світу. Ніхто не сумнівався, що проект не сподобається Росії. Союзником Києва в цій справі міг стати Брюссель, але в Ірані поки що відстежував свої інтереси Вашингтон. У такі геополітичні «хащі» краще було не заглиблюватися. Тим паче, що за нинішньої ситуації вступ України до Європейського Союзу здавався фантастикою. Настя згадала глузливий вислів Завадського: «До ЄС можуть вступити тільки Банкова і частина Грушевського». А проте сама по собі проблема існувала й стояла доволі гостро.

Євген глянув на Невінчану, яка сиділа ліворуч від свого шефа, й мимоволі спіймав її погляд. Помітив, що дівчина рада його бачити. Але Чубенко навіть собі не пояснив би, що його привело сюди. Пошук свіжих тем? Особистість Шевченка, який завжди був цікавим для нього? У теперішньому статусі за сприяння Президента, він міг скласти конкуренцію прем’єру.

Після брифінгу Настя сама підійшла до Євгена.

— А ти, здається, порозумнішав, — пожартувала так, ніби й не було тих місяців, протягом яких не спілкувалася з хлопцем.

— Ти, здається, теж, — засміявся він у відповідь.

II

Жанну «помаранчева» хвиля обминула. Дівчина свідомо відокремлювала себе від країни, де провела більшу частину свого життя. Можливо, то була проста обачність — у Москві про українські події говорили несхвально: мовляв, усе це ми проходили понад десять років тому. Але Мальоні й від Києва дещо було потрібно. Вона знайшла там студію, де могла б недорого зняти кліп. Ще одним привабливим моментом було фінансування, яке Євген відкрив для Жанни, як тільки зачув про її намір розпочати сольну діяльність. Звичайно, про переїзд до України не може бути й мови, думала Мальона. Але для Чубенка ця очевидна істина поки що закрита. Нехай думає інакше, якщо хоче.