Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 121

З потягом «Москва — Київ» їй не пощастило — у вагоні було холодно, з коридору до купе просотувався кислуватий запах сигаретного диму. Жанна натягла светр і невдоволено глипнула у бік провідниці.

Це була така собі українська дівчина-«вишкварка» з тоненькою кіскою, яка звисала з-під берета. Провідниця дратувала пасажирів тим, що все прибирала та прибирала — ніби у її вагоні очікувалася перевірка з самого міністерства. Ні чаю, ні печива довгоногій пасажирці у червоних спортивних штанях не приносили.

Жанна була голодна і винуватила в тому п’янюгу Костика, який вдерся до неї непроханим гостем в останню хвилину перед від’їздом та вигріб усе з холодильника. Ще й просив грошей у борг. Але, хвалити Бога, надана батьком допомога скінчилася до копійки. Своїх у Жанни не водилося, відколи її випхнули з гурту через сварку з продюсером.

Неприємності почалися з того, що Костя Лебедєв прийшов до директора гурту як старий товариш зі своїми піснями. І навів додатковий аргумент — слова до більшості з них написала Жанна Мальона.

Костя вчащав до неї після новорічної гулянки в ресторані. Якраз у ті дні в Москві гостював Євген. Добре, що ці двоє тоді не почубились. Якби Лебедєв дізнався, куди вона зібралася з валізою, кроку не дав би ступнути. Зараз найважливішим вона вважала — спіймати момент, щоб вискочити на ринок із своїм сольним диском. Віднедавна в неї з’явився новий шанувальник — Серафим Фріч, фан гурту «Віват», який пообіцяв дещо вкласти в розкручування молодої співачки.

Тепер на часі постала зйомка кліпу. Женя сказав, що дасть дві тисячі доларів. Та вона була упевнена: він і більше дав би. Домовилися, що зніматимуть на чотирьох майданчиках. На все вистачило б два-три дні. Дівчина вважала, що саме зараз вона в найкращій формі. Везла з собою п’ять сценічних костюмів. Усе м ало скластися, як треба.

Коли Євген, зустрівши свою кохану з поїзда, запропонував пообідати в «МакДональдз», Мальона хоч і скривилась, але врешті втоптала два біг-маки й запила мало не літром ананасового соку.

На території кіностудії імені Довженка, де орендувався павільйон, приїхали вчасно. Посеред кімнати вже встановили невеликий подіум, освітлений софітами. Кліпмейкер зручно вмостився в кріслі та з напівтемряви вивчав московську гостю. Вона ретельно наклала грим і обрала вишукану сукню а-ля Марія Стюарт.

— Що за біжутерія? — режисер прискіпливо оглянув її скляний кулон.

— Це амулет, — відповіла Жанна, трохи хвилюючись.

На столі білів незайманий аркуш із саунд-треком майбутнього альбому. Він розпочинався піснею про вічне кохання. Кілька слів, які тільки й прозвучали в студії, майже не дійшли до свідомості співачки. Режисер вочевидь був не в гуморі. Він посовався в кріслі й проскреготів: