Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 118
Тетяна Ковтун
— Кажуть, леді Ю вже склала перелік підприємств, які збирається повернути в державну власність.
– Є такий. У ньому близько сорока назв, — неголосно озвався Ростик, показуючи Діні очима вгору в протилежний куток кімнати.
Відповідної реакції не дочекався, тому взяв олівець і написав на клаптику паперу: «Апаратура для підслуховування».
— Але ж ні для кого не таємниця, що в бюджеті нема коштів, щоб викупити таку силу-силенну підприємств, — уперто провадила жінка. — Отже, йдеться всього-на-всього про піар-кампанію, але яку масштабну!
Ростислав багатозначно кивнув, погоджуючись, — і знову прилип до монітора.
— Ось найсвіжіша інформація: зовнішній борг України минулого року зріс майже на тридцять відсотків. За таких обставин леді Ю намагатиметься відняти «Криворіжсталь» у нинішнього власника, щоб перепродати більш значному інвесторові.
— А в державній скарбниці вистачить коштів на цю купівлю?
Завадський знизав плечима:
— Підприємство дісталося зятеві колишнього президента за мізерною ціною.
Він знову глянув у верхній куток кімнати, стулив губи й тепер уже надовго замовк.
Діні це набридло, й вона пішла з гордовито випростаною спиною: подумаєш, які ми неприступні! Не дуже-то й хотілося…
Завдяки роботі з секретарем Ради нацбезпеки Завадський отримав такий-сякий доступ у світ вищого керівництва, але більшу частину інформації він діставав з інтернету. Подорож веб-сайтами захоплювала Ростика в полон від самого ранку і тривала до вечора. Це дозволяло не тільки спостерігати за життям «верхів», а й робити аналітичні висновки щодо мотивації їхнього кожного кроку. В тому числі — відстежувати психологічне тло цих рішень.
Перші кроки Пасічника на найвищій державній посаді вражали амбіційністю, здебільшого в зовнішній політиці. Новий президент квапився скористатися кредитом довіри, здобутим за час «помаранчевої» революції. Щодня йому доповідали про хід переговорів із західними партнерами. Очікували надання Україні статусу країни з ринковою економікою, намагалися прискорити підписання двосторонніх угод у рамках приєднання до Світової організації торгівлі, домовлялися про безвізовий режим для певних категорій громадян, налагоджували контакти з НАТО. Усе це сприймалося з більшим чи меншим розумінням і підтримкою з боку народу.
Складніше було з внутрішньою політикою. На тлі великих очікувань і популістських обіцянок перше, на чому могла спіткнутися нова влада, — це недоладний бюджет, залишений попередниками. Могла, але не спіткнулася. Завдяки професійним діям нового-старого міністра фінансів Богдана Григоришина вдалося залатати величезну діру, що зяяла в пенсійному фонді. Досі нестача коштів за пенсійними виплатами вимірювалася десятками мільярдів гривень. Гірше посувалася справа з налагодженням стосунків влади і бізнесу. Обіцяна реприватизація псувала настрій тим, хто виявив себе недостатньо лояльним до «помаранчевої» команди. За більшістю з цих людей стояв російський капітал. Але за підтримки однієї з найвпливовіших московських фінансово-промислових груп Президент зібрав у одному зі столичних готелів іноземних інвесторів і запевнив: «В Україні, як і в будь-якій цивілізованій державі, поважають права власника». Та це не зняло проблеми: бізнесмени не надто любили радикальну леді Ю, навіть побоювалися її.