Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 122

— Отже, ми домовилися, що не існує часу…

Жанна стояла на подіумі, схожа на архангела. Не тямлячи себе, почала наспівувати. Євген збуджено переминався з ноги на ногу; йому Жанна здалася незвично блідою і невпевненою в собі.

— Супер! Драйв! — вигукнув режисер.

Євген відвіз гостю, яка ще досі не оговталася від тих зйомок, на Хрещатик, де пройти спокійно не вдалося. На тротуарі вони раз по раз плуталися в натовпі навколо пістрявих лотків. З часом виявили, що втрапили в гущавину книжкового ярмарку. Нових обкладинок, які приваблювали цікаве око, було чимало, але траплялась і добре знайома киянам продукція минулих років, досі не розпродана. Номінанти на всілякі премії, навіть дрібні лауреати й дипломанти місцевих конкурсів заклично дивилися з суперобкладинок, яким важко було претендувати на оригінальність.

Жанна мимоволі затримала крок біля однієї з яток біля Центрального універмагу. Просто поряд із книжковою розкладкою на табуретику притулилася молода жінка, на краєчку столика підписуючи комусь одну з виставлених тут-таки книжок. Жанна ще такого не бачила. Виявляється, це називалось автограф-сесією, про що свідчив паперовий плакатик, прикріплений всередині ятки. Мальона вгледіла на обкладинці прізвище, якого досі не чула й не пам’ятала, але з цікавості взяла до рук книжку у м’якій палітурці з фотографією дівчини у вечірній сукні. Поза сумнівом, ця авторка презентувала київському читачеві якщо не власні альковні пригоди, то вигадані за зразками московських «письменниць» того самого штибу. «Невже таке чтиво когось цікавить?» — подумала колишня учасниця гурту «Віват», в якої власних інтимних походеньок було хоч греблю гати.

З неба сіявся дрібний, мов пісок, травневий дощик, але дівчина-автор героїчно мерзла в яскравій вечірній сукні з голими плечима. Саме це найбільше приваблювало перехожих — ніби їм пропонувалося маленьке шоу. Втім, коли дізнавалися, скільки коштів треба викласти за книжчину з автографом, з посмішкою клали те диво на прилавок і йшли далі. Дівчина проводила їх розчарованим поглядом, при цьому старанно посміхаючись самим лише нафарбованим ротом. Напевне, Чубенко пожалів її та купив книжку для Жанни. Вона недбало подякувала не цікавлячись, що там їй написали, і вкинула подарунок у сумочку, щоб негайно про нього забути.

Але Жені не хотілося так відразу полишати ятку і він просто запитав, як почалася творча діяльність молодої письменниці. Авторка милостиво глянула на нього і поволі розповіла, що взялася за перо ще в шкільні роки, оповідання розміщувала в інтернеті. Зрештою, отримала електронного листа з видавництва, мовляв, там, у Москві, налагоджено цілу систему пошуку нових імен. Їй замовили гламурний роман. Написану через півроку книжечку видали мало не за місяць.

– Із космічною швидкістю, якщо порівнювати з вітчизняними видавництвами.