Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 116

Розділ третій

I

«Помаранчеве» диво розтануло, як марево, остудило емоції, шалена напруга, як це завжди буває, змінилася депресивною втомою. Після трьох місяців невпинних виборчих перегонів Настя почувалася знесиленою, наче з жил вицідили кров — краплина за краплиною. Більшість виборців визначила Пасічнику найвище місце на українському олімпі. Та майже відразу по інавгурації професійний слух політичних оглядачів уловив дисонанс у голосах демократичної коаліції. Новий президент зволікав із призначенням керівника уряду. Тими днями він багато разів наголошував: «Нам слід відділити лідерство у партії від посади прем’єр-міністра». Леді Ю ніби не чула. Минув місяць — і вона таки домоглася бажаного портфеля. А ходили чутки, що на нього нібито претендував з-поміж інших Борис Шевченко. Принаймні так подейкували деякі спостерігачі.

Скандал вирвався назовні вже після призначення леді Ю керівником нового уряду. Вона вважала себе фахівцем у питаннях енергетики, — не дарма ж її називали газовою королевою, щойно вона потрапила до парламенту. Однак газова сфера традиційно замикалася на особі Президента. Надто чутливим було це питання в міжнародних відносинах, насамперед, з Росією. Тримати рівновагу, напинаючи владні віжки, найзручніше було з допомогою Ради національної безпеки і оборони при Президенті. Одне з перших розпоряджень глави держави стосувалося керування газовою сферою — його забрали від уряду та передали під егіду Радбезу. Керувати цією структурою доручили Борису Шевченку. Пасічник не побажав віддаляти його від себе. Це означало, що новоспеченому секретарю Ради безпеки доведеться жити в одній клітці з тигром, точніше, тигрицею. Словом, попереду були нові випробування, і Настя як «людина Шевченка» мусила до них підготуватися.

Двері кабінету нечутно відчинились і, сяючи посмішкою, ввійшла Ліна Хопрова. Настя здогадалася, до кого прийшла її подруга. Поряд, не відриваючись від комп’ютера, сидів Ростислав Завадський — раніше помічник народного депутата Бориса Шевченка, а тепер його консультант у Раді нацбезпеки. Від цього старого парубка й самітника годі було дочекатися зайвого слова. А він таки дозволяв собі його зронити — було воно не з легких. Коли Настя пригощала Ростика своїми смаженими пиріжками, він спершу наминав, аж за вухами лящало, а потім заявляв, що в парламентській їдальні не гірші.

— Я на хвилинку, — підморгнула Хопрова і зручно всілася в єдине крісло, просто перед Завадським.

У землячки, як завжди, була при собі величезна сумка, натоптана зразками вітчизняної харчової продукції — для лабораторії. Але інколи ці зразки йшли на дрібні сувеніри. Сьогодні Діна презентувала баночку кави і сухе печиво. Це був правильний хід. Ростик від їжі ніколи не відмовлявся. Але ресурс вичерпався доволі швидко.